Оксана у свої п’ятдесят років дуже приваблива жінка, плюс успішна і начебто чоловічою увагою не обділена, але самотня. Чоловіки навколо неї все якось більше одружені, і зустрічі бувають швидкоплинними та тимчасовими.

Не може вона вибрати чоловіка, який влаштовував би її у всьому. По-перше, вже хочеться кохання та взаєморозуміння, хочеться їй відчути міцне чоловіче плече, на яке можна спертися і йти далі по життю, не хвилюючись і не переживаючи. А Оксані, як на зло трапляються такі чоловіки, які самі дивляться на неї і чекають на щось. Як вона їх називає «слабаки».

– Чоловік мені потрібен зі стрижнем всередині, щоб я відчувала силу та впевненість у ньому, тобто хочу бути під надійним захистом, – говорила вона подругам та знайомим, які намагалися влаштувати її сімейне життя.

Оксана давно вже у розлученні, виховала двох синів, вона для них і мати і батько. А хлопці у неї тямущі, допомагали матері у всьому. На літніх канікулах підробляли, приносили матері гроші, коли підросли, самі навчилися чоловічої роботи, вже в шістнадцять років запросто могли поміняти кран у ванній, ремонт допомагали робити.

З чоловіком розійшлася через його зради, спочатку їй знайомі говорили про це, але вона думала:

– Поки не побачу сама, не повірю.

І одного разу побачила. Того дня Оксана відпросилася з роботи раніше, жінка почувала себе погано. Прийшла додому набагато раніше, відчинила двері і побачила кросівки чоловіка. А поряд стояли туфлі на високих підборах. Не повіривши своїм очам, Оксана зробила крок у кімнату і відкрила двері до спальні. Ось там вона й побачила те, про що їй говорили подруги та знайомі.

Чоловік вискочив зі спальні, прикрившись рушником, Оксана стояла на кухні біля вікна, намагаючись стримувати сльози.

– Оксано, ти все неправильно зрозуміла … – почав виправдовуватися чоловік, але вона відмахнулася від нього.

– Замовкни! Забирай свою подружку в червоних туфельках, і сам забирайся разом з нею!

Вона так багатозначно подивилася на чоловіка, що той навіть відсахнувся, відступив назад, і мовчки відійшов. Через деякий час двері зачинилися, вона зайшла в спальню, скинула постільну білизну, закинули в пральну машину, засипала порошок і ввімкнули машинку. Їй хотілося, якнайшвидше видалити все це з її квартири.

Як Оксана все це пережила? Важко. Але треба було жити далі, працювати, виховувати синів-двійнят, їм уже по одинадцять років. Потрібно якось забезпечувати себе і хлопців. У цей скрутний момент до неї прийшла ідея створити і розвивати свій невеликий бізнес. Назло чоловікові, що не пропала без нього, як він завжди казав:

– Ти живеш зі мною, як за кам’яною стіною, якщо що трапиться, ти без мене пропадеш, – хоч вона особливо й не відчувала його кам’яної спини, так працював, приносив зарплату, жили, як і всі.

Трохи опам’ятавшись, пояснивши синам, що тепер вони житимуть без батька, навіть сказала, що він обдурив її і зрадив. Хлопці, звичайно, її підтримали:

– Не хвилюйся, мамо, ми тебе не підведемо, допоможемо у всьому.

Обійнявши своїх синів, Оксана сказала:

– Дякую, рідні мої, я й не сумніваюся, скоро підростете та будете справжніми чоловіками. Все буде добре.

Пережила. Мріяла, звичайно, «віддячити» колишньому чоловікові за те, що він її образив. Навіть вигадувала різні ситуації, як «віддячити» зрадникові. А потім вирішила:

– Та ну його. Життя і так «віддячить» йому, все – я забула про нього назавжди.

Час минав, нові події, нові люди. Оксана попросила у батьків деяку суму грошей, ще взяла кредит на відкриття квіткового магазину. Вона змалку захоплювалася квітами. Спочатку було важко, навіть хотіла закинути це все, але батьки підтримували та допомагали у фінансовому плані, навіть стали самі виплачувати за неї кредит. Магазин був невеликий, але потім згодом її бізнес розширився і тепер на всю процвітає і в прямому і переносному сенсі. Тепер у неї великий магазин із гарним інтер’єром, багато своїх клієнтів.

Сини виросли, стали на ноги, обидва одружені. І задумалася Оксана про своє особисте життя, поки роки дозволяють, п’ятдесят років – це зовсім ще не старість, тим більше для неї – активної, впевненої і успішної. Вона навіть синам сказала, що в неї виникли такі думки, а ті у відповідь:

– Мамо, дивися сама, ми не проти. Звичайно одній сумно, ти ще у нас молода та красива, але ображати тебе нікому не дозволимо! А кого зустрінеш до душі, і нам спокійніше буде.

З себе Оксана ладна, миловидна, струнка і незабаром познайомилася з Ігором, як він сказав їй:

– Я теж самотній, і шукаю жінку для життя.

Начебто непоганий, спокійний, але щось її зупиняло, не могла вона йому довіритися повністю. Він не працював, знаходився «у пошуку», так він висловлювався, начебто йшов кудись на співбесіди, але потім говорив:

– Знаєш Оксано, мій вік нікого не влаштовує, кажуть, що вже старий, а мені всього п’ятдесят два. Давай разом займатися твоїм бізнесом, тобі допомагатиму.

Начебто допомагав, приймав товар, правда частина грошей кудись поділася, Оксані незручно з нього було просити звіт, а він мовчав.

Подруга Катя подарувала їй на день народження квітку в красивому, плетеному кашпо з темно-зеленим листям.

– Ось тобі подруга квітка, називається “жіноче щастя”, хоч ти й сама квіткарка, але вдома її в тебе немає. У мене вдома така сама, цвіте білими суцвіттями, гарно, ти знаєш.

– Катюш, та знаю я. Навіть намагалася вдома його тримати, але він у мене не цвіте, засихає.

– А це тому, що немає в тебе жіночого щастя, чоловік хороший тобі потрібний, тоді й квітка перетвориться, зацвіте. Що, не віриш, а ти спробуй.

Якось Ігор поїхав нібито до матері в інше місто на кілька днів, але повернувся за два тижні. А Оксана все поглядає на свою квітку, вона в неї чахне і чахне.

– Катю, може ця квітка заслабла, хоч і поливаю я її, оббризкую, клопочу над нею. А їй щось не подобається.

– Ну я ж тобі кажу, що це квітка така, як тільки знайдеш своє щастя і вона почне на всю цвісти.

– Нісенітниці все це, не вірю я, хоч і багато про нього читала. Де стільки щасливих жінок набрати, щоби ці квіти цвіли у всьому світі.

Забрала Оксана квітку  на балкон і забула про неї, вона практично засохла. Від пишного кущика залишилося дві стеблинки. Іноді побачить її, згадає та поллє.

Повернувся Ігор, виявилося, що він їздив не до матері, а до своєї колишньої дружини миритися. Вона йому дзвонила, казала, що вибачила його, ось він і поїхав. Повернувся за речами:

– Ну ти мене теж зрозумій, Оксано, ми не розлучені, ну посварилися, чого не буває в сімейному житті. Діти там і онуки. А взагалі ти мені подобаєшся, давай зустрічатимемося час від часу? Я приїжджатиму до тебе.

– А не пішов би ти… Ти ж сказав мені, що в тебе немає нікого. Навіщо обманув? Забирай свої речі та їдь.

Оксана чомусь навіть прикро не було, зачинила за Ігором двері та зітхнула полегшено. Зрозуміло, що це не герой її роману. Та вона й сама вже збиралася якось вирішити це питання. Добре, що так вийшло.

Перед початком зими згадала, що має квітку на балконі:

– Вже холодно стає, пізня осінь, ось-ось сніг випаде, треба хоч горщик занести в тепло, напевно, квітка вже зовсім засохла, землю витрушу, а горщик вимию, знадобиться, гарний, та ще й кашпо.

Нахилившись над горщиком, вона побачила, що квітка ожила:

– Ах ти моя хороший, адже я думала, що все. А ти борешся за життя, ну тепер я за тобою добре доглядатиму.

Поставила на вікно, полила, розпушила земельку, поговорила з нею. Щоранку вона йшла до своєї підопічної, розмовляла з нею, але вона була в одному стані, дві стеблинки і кілька листків маленьких зовсім.

Подзвонила Катя:

– Привіт подруга! Ти не забула, що у мого чоловіка день народження післязавтра? Залишай усі справи і приїжджай, він сказав, що без тебе свята не буде! Чекає, що дуетом знову співатимете, у вас класно виходить.

– Звичайно, не забула, як таке можна забути? Приїду обов’язково, а шашлики будуть?

– Аякже, звичайно. Знаємо-знаємо твою пристрасть до шашликів. Подивимося, якщо буде холодно, то в будинку розташуємося, а якщо тепло, можна і на веранді.

Оксана любить приїжджати до друзів, мають будинок за містом у чудовому місці, неподалік велике озеро. Гостей зібралося небагато, майже всі знайомі, але один чоловік був їй незнайомий, він сидів у руках із гітарою, коли вона приїхала на таксі. Машину залишила вдома.

Катя, взявши за руку подругу, попрямувала до незнайомця:

– Ігоре, знайомся, це наша улюблена подруга Оксана.

– Дуже приємно, Ігор, – він поспіхом підвівся і подав руку Оксані

Потім було застілля, потім винуватець урочистостей співав дуетом із Оксаною, а Ігор їм грав на гітарі. Йому сподобалося, як вони співають. Коли вони перестали співати, Ігор сказав:

– Здорово! Зараз рідко зустрінеш, хто співає, більшість слухають, та під караоке стараються, – усі заплескали.

Вечір пройшов чудово. Оксана бачила та відчувала, що Ігор уважно спостерігає за нею, кілька разів зустрічалися поглядами, були ще й танці, і він її запрошував. Пізно ввечері він довіз її до дому:

– Оксано, вибач, але мені ще хочеться з тобою зустрітися, давай обміняємось номерами телефонів, якщо ти не проти звісно?

Через день вони зустрілися в кафе, Ігор тільки-но вийшов на пенсію, родич чоловіка Каті. Три роки тому розійшовся з дружиною, поки він був у відрядженні, вона знайшла молодого. Тому він вирішив поїхати та влаштуватися тут у місті. Він вже підглянув невеликий котедж неподалік Каті з чоловіком, так що поступово облаштується.

Зустрічалися і нарешті зустрічі переросли у роман. І раптом Оксана побачила, як розрослася її квітка, зазеленіла, темно-зеленого кольору листя стало великим і вже випустив стрілку з білою квіткою.

– Оце так! Мабуть, жіноче щастя мене знайшло! Ти моя хороша, зацвіла. А я ж не вірила подрузі, – розмовляла вона з квіткою, і набрала номер Каті.

– Катю, уявляєш, у мене твоя квітка зацвіла, поки одна квіточка випустилася.

– А я тобі що казала? А ти не вірю-не вірю. І буде тобі щастя і цвістиме твоя квітка. Я рада за тебе. Це Ігор приніс тобі жіноче щастя.

Оксана з Ігорем живуть у заміському будинку вже сім років. Квітка стоїть на світлому місці і тішить своїми квітами. Часто бувають у Каті з чоловіком, або вони до них ідуть, сидять біля багаття, співають пісні під гітару. Щастя назавжди оселилося у будинку Ігоря та Оксани.