Один хороший чоловік, викладач, страждав від проблем із травленням. І багато грошей, часу, зусиль витрачав на лікування. Але проблема залишалася.

Знаєте, як він їв? Він сідав вечеряти. Їв і розмовляв, як багато хто з нас. Коли ще поговорити з близькими, якщо не за столом?

І цей чоловік лаяв їжу. Ні, він не говорив образливе: мовляв, яку гидоту ти приготувала! Не засмучував дружину докорами. Тим паче, йому й так готували вже несмачно:  супи без мʼяса, каші на воді, парову рибу… Він їв. Але звичка була така: він постійно засуджував, що продукти стали поганими.

Багато штучного. Додають усі хімікати. Ціни скажені. Ось це він говорив, лаяв якість продуктів.

Ну і взагалі все лаяв. Їсть та лає ціни, дороги, прибирання двору, молодь…

Він так звик лаяти життя і їжу, що не помічав цього. Та й не заважав нікому; просто розмовляє. Спокійно і беззлобно.

Ми знайомі. І я звернула його увагу на цю звичку. Їсти й лаяти те, що їси. І те, що маєш. Що взагалі є у світі. Він жодного доброго слова не сказав за їжею.

Він просто не звертав уваги на те, що говорив. На слова, якими супроводжував їжу. Ось як раніше радіо бурмотіло на кухні, – тлом йшло наругу. Жує, ковтає, приправляючи критикою та бурчанням…

Він прийшов до тями. Подумав. Кілька разів сам упіймав себе на цій неприємній звичці. І просто став їсти, говорити про хороше та цікаве. А йому було про що поговорити! І плани із сім’єю почав будувати. А їжу – хвалити. Звертати увагу на смак та турботу, з якою дружина йому готувала дієтичні страви.

Знаєте, стан його покращився. І він їсть тепер звичайну їжу, з обережністю, але їсть як усі.

Звісно, ​​лікування допомогло. Але він перестав супроводжувати кожен ковток критикою та невдоволенням. Кажуть: «їв шматок навпіл зі сльозами». А він їв шматок навпіл з лайкою. Сипала отрута на свою їжу.

Перед їжею молилися. І за їжею намагалися поменше балакати. Не лише тому, що можна подавитись. А щоб не ввести в організм погане.

І це не лише про їжу. Взагалі про життя. Жити і лаяти життя загрожує. Ми ж цим життям і живемо.

І приправляти отрутою та гіркотою кожен вдих, кожен крок, кожен ковток життя загрожує хворобами. Потрібно просто жити. Жити із апетитом. Або хоча б без постійної наруги та бурчання…

КІНЕЦЬ.