Ксенія довгі ночі провела у сльозах, серце її було розбите. Її син, Владик, зник без сліду два роки тому, коли пішов до річки з друзями.

Ця річка знаходилася всього за кілька кілометрів від їхнього будинку, але Владика після цього так і не знайшли.

Друзі стверджували, що не бачили його того дня, і жодних натяків про його місцезнаходження не було. Ксенія не могла змиритися із зникненням сина.

Вона зверталася до поліції, шукала його скрізь, де тільки могла, зверталася за допомогою до ворожок та провидців.

Але відповіді не було. Владик ніби розчинився у повітрі. “Можливо, він пішов через мене… Може, я була занадто строга…” – розмірковувала вона вголос, сидячи з сусідкою на кухні.

“Не звинувачуй себе, Ксенія. Ти була доброю матір’ю,” – втішала її сусідка, але ці слова звучали безсило. Все змінилося в одну мить – через два роки.

Одного ранку Ксенія, виглядаючи у вікно, побачила нову іномарку, припарковану навпроти її будинку.

З машини вийшов молодик, і серце Ксенії завмерло – це був Влад.

“Владик!” – скрикнула вона, вибігаючи з хати. Влад обернувся до неї, з усмішкою та сльозами на очах. “Привіт мамо.” “Де ти був? Що з тобою сталося?”

– Ксенія міцно його обіймала, не вірячи своїм очам. “Це довга історія, мам. Я потрапив у біду, мене забрали в іншу країну.

Я весь цей час намагався повернутися додому”, – почав пояснювати Влад, і вони повільно попрямували до будинку. Цей день став для Ксенії новим початком.

Її син повернувся, і тепер вона знала, що жодні обставини не можуть зруйнувати материнську любов та надію.

КІНЕЦЬ.