Коли мені зателефонували з пологового будинку, я вирішив, що це якась помилка. Мені 52 роки, які ще діти. Та цікавість перемогла, я все ж поїхав у пологовий будинок. Зайшов в палату і мало не впав.

В ліжку лежала моя колишня. 

А по обидва боки лежали й міцно спали новонароджені малюки.

– Люда, що це? Чиї це діти?

– Твої.

– Тобі 49 років, і ми ж розлучилися.

– Так, 7 місяців тому. Але я тоді ще не знала, що вагітна.

– Як таке можливо?

– Я думала, що в мене вже менопауза. Хто ж міг подумати, що наше пристрасне прощання таким обернеться. Але я від тебе нічого не хочу. Просто мала повідомити.

– Але ж двоє відразу. У нас стільки років нічого не виходило.

– Ну, якщо тебе це заспокоїть, то я цього також не планувала. Навіть не підозрювала, що вагітна. Аж до п’ятого місяця, коли чіткі рухи відчула. Й те, думала, що дах їде в мене.

Це мене не дивувало, адже Людмила завжди була огрядною жінкою, тож не дивно, що ніхто зі знайомих навіть не підозрював, що вона при надії.

Коли ми познайомились, вона вже була пампушкою. І це мені подобалось. Ніколи не любив худих жінок.

Ми жили досить добре, та дуже мріяли про поповнення. Але нічого не виходило. Люда лікувалась, нервувала, але результату не було.

Тоді й вирішили — будемо жити для себе. Ми багато працювали, але й відпочивали гарно. Їздили на море і в гори, всі європейські столиці відвідали.

Та останні п’ять років щось у нашому житті почало змінюватися.

Думаю, що річ у тому, що надія стати батьками остаточно зникла, а вік вже такий був. Знаєте, приходить розуміння, що на тебе чекає самотня старість і що ніхто після смерті навіть на могилку твою не прийде, не згадає.

Думаю, саме тому ми почали сваритися. Стосунки дуже зіпсувалися. Люда на нервах набрала ще 15 кілограмів. А потім, одного дня вона сказала:

– Знаєш, мені здається, що ми знущаємось одне з одного!

– Це правда.

– Думаю, нам краще розлучитися. Може, ти собі ще когось знайдеш, ще й батьком стати зможеш.

Насправді я не хотів розлучатися, але Люда все вирішила.

Нам було дуже сумно, не могли уявити життя окремо. Та врешті я пішов.

Потім колишня розповіла, коли вже остаточно зрозуміла, що вагітна — боялася мені це казати. Адже не знала, чи мине вагітність добре, чи вдасться народити. Тож вирішила, що повідомить лише, коли буде впевнена остаточно, що дітлахи здорові. І ось який сюрприз вийшов.

Того дня я пішов в магазин, придбав нову каблучку і великий букет квітів. Повернувшись зробив коханій пропозицію. Минуло два роки, у нас все чудово, діти ростуть, а ми щасливі молоді батьки. Хто б що не казав. Зізнайтеся, а ви б народили в такому віці? Наважилися б?

КІНЕЦЬ.