Зараз мені двадцять два роки, і я вже вдруге збираюся заміж. Тільки ось весілля буде з тим самим чоловіком, за якого я виходила і вперше.

Справа в тому, що вперше я виходила заміж у вісімнадцять років. Ми з моїм майбутнім чоловіком разом навчалися у школі, давно дружили, а в якийсь момент сильно закохалися одне в одного. І вирішили, що щойно станемо повнолітніми, відразу ж одружимося.

Батьки були раді такому розвитку подій. Вони таки у нас старого загартування, тому завжди вважали, що чим раніше ми заведемо сім’ю, тим краще. Щоправда з дітьми рекомендували не поспішати, а спочатку відучитися в університеті та влаштуватися на роботу.

До дітей справа не дійшла. Усього через два роки після весілля ми надумали розлучатися. Все-таки це був так званий студентський шлюб. Ми були молодими та зухвалими, зовсім не розуміли, що таке бытовуха.

В якийсь момен скандалів стало так багато, що ми вирішили розлучитися, поки не пізно. Розлучення оформили швидко.

І мій колишній на той момент чоловік, і я знайомилися з новими хлопцями та дівчатами, відвідували всілякі тусовки. Ну, а що нам залишалося? Ми були молоді, ще вчилися, жили під опікою батьків. Навіть уже встигли одружитися, поставили галочку, як то кажуть. А тепер можна було жити на повну котушку.

Обидвоє ми намагалися побудувати нові відносини, але все якось не ладналося. Як ми вже потім з ним обговорювали, і я, і він досить швидко почали нудьгувати один за одним.

Якось ми перетнулися на святкуванні дня народження одного нашого спільного друга. Залишившись наодинці, розговорилися, почали згадувати минуле. А за тиждень уже знову були разом.

Ми зрозуміли, що засвоїли урок і врахували всі наші минулі помилки. Все ж таки ми сильно любили один одного. Плюс до всього, краще варіантів не знайшли за рік, що минув у розлуці. Тепер ми вирішили знову одружитися і бути разом до кінця наших днів!

Однак, коли ми озвучили це нашим батькам, вони одразу налаштувалися скептично. Адже ми так сподівалися на їхню підтримку!

– Це все чудово, звичайно. А за весілля вдруге хто оплачуватиме? Чи ви зі своїх злиденних стипендій? – запитала моя мама.

Так, минулого разу і мої батьки і батьки чоловіка взяли організацію весілля повністю на себе. Ми були майже школярами, грошей у нас зовсім не було. А весілля було шикарне, влаштоване за всіма правилами.

– Ну вдруге вам, дорогі мої, точно доведеться губу закатати. Знову свято вам робити ніхто не буде. Просто в РАЦСі розпишитеся, і вузьким сімейним колом у ресторані посидимо, – запропонував батько.

– Правильно! А то ви ще п’ять разів розходитися і сходитися будете. А нам усе це оплачувати, га? Ще чого, – додала мама.

Батьки чоловіка були абсолютно такої ж думки. Ми дуже засмутилися. Ну ніяк не очікували, що наші батьки відреагують настільки жорстко. У нас був такий щасливий настрій! Адже ми відродили наше кохання, тепер стосунки стануть ще міцнішими! А від слів батьків буквально опускалися руки.

Та й взагалі, а якби я виходила заміж вдруге, але за іншу людину? Вони б тоді все сплатили? Якась дивна логіка.

Коротше кажучи, повноцінне друге весілля ми, як і раніше, хочемо. Але сперечатися із батьками практично неможливо. Думаємо тепер, де б заробити чи позичити гроші, щоб втілити всі наші задуми.

КІНЕЦЬ.