Сімейне життя у мене не склалося. Гірко визнавати, але це правда. Історія найбанальніша: чоловік почав гуляти одразу після появи нашої доньки. Він, бачите, раптом зрозумів, що для батьківства ще не дозрів.

Тягався ночами по клубах, поки я, наплакавшись від втоми та образи, через рік не запропонувала розлучення. Він погодився одразу. Сказав, що я зовсім не та, кого він знав. Назвав істеричкою, божевільною. Ну, не суть. Сіли та обговорили з ним ситуацію з аліментами.

Вирішили, що він відпише нам із донькою свою частку від загальної квартири, а я не претендуватиму на грошові виплати. Нас обох такий варіант влаштував.

На мій подив, батьки та сестра звістку про майбутнє розлучення сприйняли так, ніби це якась страшна ганьба. Начебто ми не у двадцятому столітті живемо, і ніхто до нас не розлучався.

Мама і сестра пирхали, що я мала спочатку в обранці розібратися, а вже потім від нього дитину планувати. Батько ж вмовляв якось виправити ситуацію, зберегти сім’ю. Мені все це було неприємно чути. Я думала, що вони мене, навпаки, підтримуватимуть.

Розлучення я, звісно, не скасувала. Все сталося свого часу, тихо, і напрочуд, без скандалу. Чоловік ще з тиждень з нами пожив як сусід, а потім поїхав до свого рідного міста.

Я залишилася сама в декретній відпустці з донькою на руках. Звичайно, мені було й тяжко, і сумно, що так все склалося. У садок дитину віддавати було рано, декрет ще продовжувався. Почала просити іноді маму, щоб вона приїхала, підстрахувала мене. Відпустила до магазину чи до лікаря. Вона не відмовляла, звісно, але нотації мені читала постійно. Мовляв, родину не зберегла, поневіряєшся одна…

А тут молодша сестра подзвонила мені та сказала:
– Аня, припини експлуатувати маму. Вона не повинна сидіти з твоєю донькою. У дитини є мама та тато. Ось де твій чоловік? Ми ж не винні, що ти не змогла побудувати нормальні сімейні стосунки.

Мене такі висловлювання дуже засмучували. Взагалі, не підозрювала, що сестра до мене так ставиться.

– Це її онука, – ледве стримуючи емоції, нагадала я коханій сестричці. – Немає нічого поганого в тому, що бабуся іноді сидить із нею. Усі бабусі займаються з онуками.

– Ти дитину не мамі на світ привела, а собі, – відрізала сестра. – Вчися справлятися самостійно.

Ця розмова відбулася три роки тому, а я досі її пам’ятаю дослівно. Так вона мене образила.

Минув час – і моя люба сестра вийшла заміж і в неї з’явився син. Дитині не було і двох місяців, як Олена почала запрошувати обох бабусь по черзі та разом до себе, бо їй потрібна була допомога з дитиною. І це при тому, що вона з чоловіком не розлучилася.

Обидві бабусі за першим покликом бігли няньчитися з немовлям, суперничаючи одна з одною. І начебто у дитини й мама, і тато є. І бабуся по батьковій лінії завжди під рукою, але Олена постійно дзвонить нашій мамі, щоб та приїхала та посиділа з її сином.

Причому, якщо я завжди кликала маму тільки в крайньому разі, то Олена тягне її до себе щодня з будь-якого приводу. То в салон краси їй хочеться, то в спортзал треба.

Моїй доньці зараз чотири з половиною роки. Я, як і раніше, одна, і нічиєї допомоги, крім маминої, не бачу. Тим більше, що я вже вийшла на роботу. Щодня з самого ранку я спочатку біжу з донькою до садка, а потім їду в офіс в інший район.

Мама ввечері забирає дитину з саду, відводить додому, годує її вечерею і чекає на мене. У неї щодня це забирає дві години часу, але я, на жаль, не можу звернутися за допомогою ні до кого іншого.

А сестра досі всіляко перешкоджає тому, щоб мама мені допомагала. Але якщо раніше вона просто її налаштовувала проти мене, виставляючи мене поганою дружиною і матір’ю, то тепер вона постійно вимагає, щоб мама допомагала їй із сином.

– У мами тепер є ще й онук. Вона не може постійно з твоєю дитиною сидіти, – заявила мені сестра, в черговий раз звітуючи мене телефоном за те, що мама знову забирала мою доньку з садка.

– Та що ти кажеш! А як же те, що у твоєї дитини є мама та тато? Може, ви повинні самі впоратися із сином? Ви ж його не для бабусі народили!

– Яка ти злопам’ятна та безсовісна! Ти ж зараз про рідного племінника говориш, – присоромила мене сестра. – Як тобі не соромно взагалі постійно перетягувати маму на свій бік!

Ось у такій я безглуздій ситуації опинилася.

Мама, звісно, хоче допомогти обом донькам. З ранку вона біжить до Олени, щоб відпустити її на тренування, увечері – до мене, щоб забрати дитину із садка. Вона дуже втомилася, бідкається, що зовсім замоталася. Я її дуже розумію, але без неї точно не впораюся.

Як вибратися нам із цієї ситуації – не уявляю.

КІНЕЦЬ.