Нас у сім’ї шість сестер, усі ми між собою дружні, зараз уже спілкуємось сім’ями. Окрім однієї, звуть її Ольга.

Ми живемо хоч і в різних місцях, але не дуже далеко одна від одної. На всі свята з’їжджаємося здебільшого до старшої сестри, бо батьків уже нема.

У дитинстві батьки чомусь любили більше саме Олю. Може тому, що вона часто хворіла, а ще частіше вдавала, щоб її шкодували.

І всі її обов’язки тоді переходили на нас. А роботи в селі завжди вистачало, особливо влітку, коли ще треба було полоти та грядки.

Сестра казала, що в неї болить голова, але дивилася телевізор. Батьки постійно були зайняті і не помічали цього, а ми їм не говорили, тому що говорити одне на одного у нас в сім’ї було не прийнято. У школі вчилася вона також не дуже добре.

Ольга з першим чоловіком розлучилася, хоч ми просили її не поспішати. Він любив випити і міг навіть образити. Вона з донькою переїхала після розлучення до нашого села, звідки ми всі родом.

Спочатку ми її шкодували, допомагали, підтримували як могли. Перша сварка відбулася, коли Ольга зібралася заміж за чоловіка старшого за себе на шістнадцять років, незважаючи на те, що він був не зовсім здоровий.

Головним її аргументом було те, що він має свій великий будинок, в якому він жив тільки з матір’ю. Свекруха її дуже гарна людина, і тому нам подвійно перед нею соромно за свою сестру.

У них з’явилася спільна дочка, яка, на жаль, повністю була схожа на батька. Вона трохи відставала у розвитку, але сестру це зовсім не хвилювало.

Ольга мало приділяла уваги своїм дітям, всі турботи про них переклала на свекруху. Але проблеми почалися тоді, коли у сестри з’явився коханець, теж старший за неї років на десять.

Почалися розмови у селі, до них додому приходила дружина цього чоловіка, просила її не руйнувати родину. Але Ольга навіть пишалася тим, що він обрав її.

Її старша донька зібралася заміж у шістнадцять років, і вона дала згоду, щоб та поїхала з чоловіком від неї. Наші вмовляння та жодні докази на неї не діяли.

Свекрусі вона казала, що та має бути вдячна їй за те, що вона вийшла заміж за її сином і подарувала їй онучку. Останнім часом вона розбила не одну родину, її навіть мало не піймали жінки у селі.

Нам тепер соромно через неї та в село їхати, де жили та поховані наші батьки. Але змінити нічого не можна, мабуть, правду люди кажуть, що в родині не без виродків.

КІНЕЦЬ.