От чого б я найбільше в житті не хотіла – це жити так, як моя мама в радянщину, за часів того союзу! Хоча мама хвалиться, мама постійно розповідає, як вона сама з усім упоралася, виростила нас, гнулася на кількох роботах, що ковбаса була в холодильнику і мати можливість раз на рік відпочивати в Ялті чи Алушті.

Але я б нізащо не хотіла прожити таке життя, як у радянських жінок і яке було в моєї мами в молодості! За словами мами, якій зараз 65 років, дівчата за її юності мріяли, як вдало вийти заміж, бо їм з дитинства твердили, що їхнє місце за чоловіком.

Навіть ще у школі дівчаток вже готували до заміжжя: майбутніх дружин вчили вести домашнє господарство, виховувати дітей і піклуватися про чоловіка.

Жінкам відводилася другорядна роль, та й світом, тобто державою, правили чоловіки. І не лише державою: усі керівні посади обіймали переважно представники чоловічої статі. Дівчата навіть думати не могли про кар’єру.

Проте, мама сама це розповідає, жінкам дозволялося нарівні з хлопцями стояти за верстатом, подавати цементний розчин на будівництві, носити мішки із зерном, валити ліс та виконувати іншу важку роботу. Це нормальна країна була??? навіть не кажіть такого.

А вдома на господиню чекали прання, прибирання, готування і рукоділля. При цьому дружина повинна була обдарувати свого чоловіка любов’ю, увагою і ласкою, а потім ще не привести на світ 10 дітей.

Нормальною справою було прощати чоловіків за зради – заради дітей і родини терпіти зневагу. Хоча мене вражає те, що в нашому сучасному суспільстві досі зустрічаються пари, в яких жінки продовжують терпіти і бояться відкрито поділитися своїми проблемами.

От і виходить, що жінкам в то час було аж ніяк не солодко. Відсутність нормальної побутової техніки, прання вручну і багат оіншої роботи, яка була на жінках, робили їхнє життя, на мій погляд, дуже важким, іноді – нестерпним. І коли мені починають розповідати, як за Союзу всім добре жилося, я згадую своє дитинство і переконуюсь, що мені не хочеться так жити.

Мене завжди дивувало, як радянські господині все вміли і всюди встигали? Щоправда, їм часто доводилося не спати ночами, але вони не скаржилися. Напевно, ніколи було чи не було кому.

Жінки крутилися як білки в колесі, задовольнялися малим і були впевнені, що це і є жіноче щастя. Можливо, їм просто не вистачало часу, щоб задуматися про свою долю, проаналізувати особисте життя і відповісти щиро, чи почуваються вони щасливими. Хоч раз у житті, але кожна з них шкодувала, що не народилася чоловіком!

Я намагаюся довести мамі, що зараз жінкам жити легше, у нас більше прав та можливостей, ми цінуємо себе і не навантажуємо зайвими справами. Ми можемо бути вільними, незалежними, творчими, самодостатніми, успішними! А радянські жінки в своїй більшості могли, скажіть?

Джерело