Коли Оленку зрадила найкраща подруга, дівчина просто не знала, що робити, для неї світ завалився, адже вона вперше стикнулася з людською підлістю.

Оленка Любі довіряла як собі, тому і розповіла про гарну роботу, на яку її скоро візьмуть. А та зробила крок на випередження – пішла на ту фірму, і забрала місце, яке мріяла отримати Оленка.

– Умій почекати, – сказала тоді Оленці її мудра бабуся. – В житті кожному все повертається, навіть робити нічого не треба, просто відпусти це.

Оленка плакала, адже ця робота їй була дуже потрібною, бо вона якраз заміж зібралася, і хотіла почати сімейне життя хоч з якимись фінансовими гарантіями.

– Не ображайся, подруго, – лукаво прищурюючи очі сказала Люба. – Ти ж і сама бачиш, що я більше підходжу на цю посаду, ніж ти. Долю не проведеш, не просто так ти мені про неї сказала, а вона і вирішила, що це моє місце, а не твоє.

Оленка тоді була змушена знайти роботу, яка оплачувалася значно менше, і не таку престижну, але ж треба було з чогось починати.

З часом, її працездатність і вміння помітило начальство, тому Оленка швидко просувалася по кар’єрних сходинках, проте, тепер вона не довіряла нікому, приклад з Любою її навчив тримати в таємниці найважливіші речі.

І коли на роботі все більш-менш налагодилося, так нова біда постукала в її дім – чоловік вирішив піти до іншої, бо закохався як в юності. Важким випробуванням це стало для Оленки, адже вона дуже любила свого чоловіка, і мріяла про сімейне щастя з ним.

Мудра бабуся знову дала ту ж саму пораду, що і колись:

– Умій почекати, донечко, все, що твоє, до тебе повернеться, а кожен отримає по заслугах, повір, це я точно знаю…

Від зради чоловіка, яка стала другим серйозним потрясінням в житті Оленки, жінка довго оговтувалася. Не раз плакалася своїй бабусі, питала, за що все це їй.

– Добро завжди перемагає, а ти умій почекати, бо навіть після найтемнішої ночі приходить світанок, – ніжно обійняла свою Оленку бабуся, бо що може бути важливіше, ніж підтримка рідних у важкі хвилини.

Минув час, щаслива Олена Іванівна йшла по вулиці з чоловіком і своїми двома вже майже дорослими донечками – вони її надія і її найбільше щастя.

Раптом, на лавочці вона побачила чоловіка, який був дуже схожим на її першого чоловіка, але цей сидів в брудному одязі, немитий, і просив у перехожих гроші.

Олену він відразу впізнав, але не посмів підійти, а коли вона підійшла до нього ближче, то він сказав лише одне слово – “пробач”.

Добре серце Олени не дозволило їй просто пройти повз, і вона розпитала, що сталося, а коли зрозуміла, що колишній чоловік хворий, то допомогла йому влаштуватися в лікарню, і навіть оплатила його лікування.

Вона не тримає на нього зла, навіть вдячна, адже якби він тоді не пішов, то вона б не зустріла свого теперішнього чоловіка, і не народила б двійко своїх чудових діточок.

Вже після обіду Олена Іванівна, нарешті, добралася на роботу, її керівна посада дозволяла їй прийти пізніше. У приймальній на неї чекала якась жінка.

Секретарка сказала, що вона чекає на Олену з самого ранку і весь час плаче. Олена ще не зайшла в кабінет, а вже відчувала, що там вона побачить Любу.

Інтуїція її не підвела, давня подруга втратила роботу, влізла у величезні борги, і до того ж, її молодша донька захворіла, терміново треба великі гроші, яких у неї немає.

– Оленко, на тебе одна надія, – стала плакати Люба. – Допоможи мені з роботою, візьми мене до себе хоч на найнижчу посаду. Я б за кордон поїхала, та мушу бути з дитиною, їй в дорогу не можна поки-що, а лікування дуже дороге.

Олена дивилася на заплакану подругу, згадала свого першого чоловіка, якого зранку в лікарню відвезла, і не могла зрозуміти, чому минуле так раптово повернулося в один день, адже збігло багато років. Невже так буває?

Згадала тоді вона і слова своєї бабусі, яка була впевнена, що не треба мститися людям, які зробили тобі боляче, треба просто відпустити. Умій почекати – мудра порада для багатьох людей…

Джерело