«Почалося!» – як завжди подумала Люда, ледве прокинувшись. Добре, їй не звикати. Треба йти в сарай, допомагати мамі з коровою, свинями, птахами. Вже Олена піднялася і теж невдоволено кривиться спросоння. Бідолаха, їй ще рік у школі вчитися і жити з батьками в цьому селі, а через рік може кудись вступить і поїде?

Люда не змогла нікуди вступити – рік тому занедужала мама, треба було по господарству допомагати на повну силу, але цього року вона виходить заміж, а це виїзд звідси точно! Правда батьки ще не знають про їхній із Сергієм план, можна лише уявити, яка буде сварка сьогодні. Тато вже до будинку прибудову робить, ще одну кімнату, мабуть, сподівається, що молоді тут залишаться. Ага, а як же!

Сім’я у Людиних батьків велика: семеро дітей! Найперший син – Сашко, він пішов на службу, відслужив, але додому не повернувся залишився у місті, і став працювати далекобійником. Батько злився, вважаючи Сашка зрадником, навіть телефоном з ним відмовлявся спілкуватися. Тільки коли Сашко став надсилати гроші та подарунки, він сухо з ним поговорив.

– Що, синку, простори рідніші тобі за батьківський дім? – З глузуванням в голосі запитав він. – Трактор на своє корито проміняв?

– Тату, але я вже дорослий, маю права вибору!

– А знаєш прислів’я: «Де народився, там і згодився»? Подумай, синку!

Тато часто говорив це прислів’я всім дітям, розраховуючи, що навіть після того, як вони знайдуть свої сім’ї, то залишаться в рідному домі або збудуються поряд. Він дуже пишався своєю сім’єю, великим господарством і навіть трактором, за якого довго віддавав кредит. Те, що старшим дітям бракувало іноді часу на навчання, батька не хвилювало.

– Ось моє навчання, – показував він свої мозолисті руки. – Я інститути не просиджував, я з 16 років працював і багато чого досяг! Всі сусіди мені заздрять – вони нормально огірки на грядках виростити не можуть, ці вчені, а в нашому городі все так і пре!

Щодо того, що сусіди заздрять Люда сумнівалася. Як пройдеш уздовж їхніх парканів, так дивитися приємно: невеликі, але гарні будиночки, теплички або кілька грядок, скоріше для душі, а не заради прокорму. Дорослі їздять на роботу до міста, виганяючи вранці машини з гаражів, у кожній сім’ї небагато дітей.

От би так жити, а не як вони: заради виживання. Нічим тут пишається, і ніхто їм не заздрить, а навпаки – скоріше шкодують. Навіть у школі до дітей їхньої сім’ї ставляться поблажливо – ну спізнився, ну заснув на уроці, ну брудні від землі руки, яких не відмити, зрозуміти можна – працюють діти.

Особливо важко зараз діставалося старшим донькам – Люді та Олені, хоч і молодші діти знали свої обов’язки та ставилися до них якось приречено, ніби ця робота у них на все життя. Навіть трирічний Ярослав брав свої маленькі грабельки і щось розчищав. Діти були дружні між собою, але кожен негласно хотів нарешті покінчити з цією нескінченною роботою по господарству. Батько цього точно не зрозумів би і не оцінив.

– Сьогодні Сергій приїжджає? – Запитала Олена, натягуючи на себе футболку і штани.

– Так, і сьогодні батькам у всьому зізнаємось! – відповіла Люда.

– Ой, сварка буде! – Зітхнула Олена. – Але не здайтеся, я за тебе!

Із Сергієм Люда познайомилася по інтернету. Довго листувалися, потім він приїхав познайомитися особисто, навіть батькам сподобався. Півроку вони зустрічалися, іноді Люда приїжджала до нього з ночівлею. У нього тільки мама, дуже хороша, але вона зараз зайнята своїм особистим життям, і її часто не буває вдома. Загалом, хороший варіант для життя в місті, та й Сергій найулюбленіший у світі чоловік для Люди. Про те, що молоді подали заяву, батьки знають, але що збираються жити в місті – це буде для них неприємна новина.

– О, Сергій приїхав, – вигукнув батько. – Сідай вечеряти з нами!

Сергій сів до столу, Люда внутрішньо здригнулася: ну от зараз почнеться.

– Ну, молоді, що думаєте з весіллям робити, місяць залишився, – продовжив батько. – Пропоную такий варіант – вдома, у сімейному колі. Ну сусідів запросимо, друзів ваших, твоя мама обов’язково повинна приїхати зі своїм чоловіком. Все, що на стіл треба поставити – все є. А ось підемо, Сергію, я тобі покажу прибудову, що я вам зробив, кімната велика, світла, треба тільки щось доробити.

Батько відвів Сергія до кімнати. Люда бачила, як батько крокує кімнатою, розмахує руками, щось пояснює. Сергій його слухав, кивав, але до цього він залишався байдужим. Чоловіки сіли знову за стіл.

– Тату, – несміливо почала Люда.

– Ми з Сергієм житимемо у місті.

– Ах, – з жахом вигукнула мама і схопилася долонями за обидві щоки.

– Що ти таке кажеш, доню? Ви повинні жити з нами в нашій сім’ї, і це не обговорюється! Ти пожартувала, Людочко?

– Ні, мамо, це так! Все вже давно вирішено! Сергій працює в місті, і я там влаштуюся, мені буде комфортно!

– А в чому проблема? – спокійно сказав батько.

– На автобусі до міста 15 хвилин, вставайте раніше! Пам’ятаєш мою приказку? Чи тобі принципово потрібне місто?

– Так, тату, потрібне! Я втомилася жити тут, і якщо ти думаєш, що інші нам заздрять, то розплющ очі – ніхто нам не заздрить! Всі живуть вільно, не працюють цілодобово на городі, для багатьох город – це просто хобі!

Так, за деякими мірками ми заможні, але ж це нескінченна праця заради прокорму, ні кінця, ні краю, яка від цього може бути радість? Сашко пішов і носа не показує, і його я можу зрозуміти – втомився він від усього цього! І я втомилася!

– Та-а-ак! – Батько підвівся і витер вуса. – А тепер встала, зібрала речі і йди з дому, зрадниця лінива! Сергію, забирай свою міську і теж киш від нас!

Мама плакала і голосила, всі діти притихли, і тільки Олена допомагала сестрі зібратися. Молоді виїхали. Люда хоч і посварилася з батьком, але вперше відчула себе вільною. На весілля приїжджала лише Олена, і то – тільки на розпис та потай від батьків.

Батько став «відтавати» тільки після того, як дізнався, що Люда вагітна і скоро народиться онук, навіть трохи поговорив із донькою по телефону, щоправда, сухо. Вперше він приїхав до молодих до міста, коли дитині був вже місяць. Батько взяв онука на руки і сказав йому: Ти будеш першокласним трактористом, я тебе всьому навчу! О ні тільки не це!