Я ніколи нічого не шкодувала для своїх рідних людей. Сина свого я ростила як найбільший скарб в житті, а тепер навіть елементарної вдячності ні від нього, ні від невістки немає.

Я люблю своїх рідних, добре відношуся до сім’ї свого рідного сина, але дуже не розумію, чому вони мене зовсім не сприймають, як рідну людину.

Дружина мого єдиного сина Павла просто вижила мене з їх квартири, а все тому, що я вчила її як правильно вести господарство, хоча нічого поганого на меті я не мала, я хотіла лише, як краще для всіх. Почну розповідати все по порядку.

Трохи більше року тому мені запропонували дуже вигідну ціну за мою квартиру. У мене були дуже добре забезпечені сусіди, і вони вирішили викупити дуже вигідно для мене мою квартиру, щоб зробити одну велику та простору квартиру для себе.

Це дуже цікава пропозиція була, трохи подумала і погодилася. Тим більше що пропонували вони мені це два роки поспіль, ще й підвищували суму періодично, щоб переконати швидше мене, я не могла відмовитися врешті від такої хорошої пропозиції.

А замість своєї однокімнатної квартири зі стареньким ремонтом, я могла на ці гроші купити непогану двокімнатну квартиру. Крім того у мене є дача з усіма умовами, а у моїх дітей трикімнатна квартира. Цілком можемо тимчасово пожити разом з рідними людьми, поки я підшукаю собі нове хороше житло за вигідними умовами. Хіба це не хороший варіант?

Але я потім ще трішки подумала, щоб ще вигідніше було, і вирішила що на пару років покладу гроші на депозитний рахунок під гарні відсотки, щоб потім на прибуток хороший ремонт в новій квартирі собі зробити. Про це можна було лише мріяти, я сама була щаслива від того, що все так добре складалося.

Син з дружиною відразу теж на це погодилися, і запропонували мені пожити у них, адже для мене у них місця вистачало.

Перші пів року я прожила на дачі своїй, так як це все припадало на початок весни. Все літо я займалася своїми квітниками і дихала свіжим повітрям, мені подобалося жити там. Уже в жовтні, коли похолодало, я переїхала жити до своїх дітей: сина і невістки.

Перший час у нас все було добре, ми гарно ладнали, не було непорозумінь. Але днями син попросив мене переїхати жити знову на дачу, сказав, що я їм заважаю жити. А все через те, що я вчила його дружину бути хорошою господинею у них вдома. А вона замість подяки наскаржилась на мене своєму чоловікові.

Але вся справа в тому, що коли я просто приходила в гості до своїх дітей, багатьох речей не помічала. Але коли ми почали жити разом, все так почало виставлятися на очі, я навіть подумати не могла про такі речі.

Зараз зайдеш на кухню, зовні ніби все чисто. нічого особливого. Але ж невістка працює, син теж, і я вирішила, що можу їм допомогти, адже я мала більше вільного часу. Тому постійне готування їжі для всіх та прибирання на кухні та в ванній кімнаті я взяла на себе. Нічого поганого в тому не бачила, адже маю часу чимало.

Але як почала готувати, стільки «сюрпризів» знайшла, на які зовсім не очікувала. Зовні дверцята кухонних меблів чисті, а всередині на дверцятах патьоки темні. Коли беру пляшку з олією, вона прилипала до полиці, наче там 100 років не витирав ту олію ніхто.

Я, звичайно, взялася все перемивати та вичищати. Ну і промовчати теж не могла. Я тоді відразу підказала дружині сина, що якщо обернути пляшку з олією серветкою, краплі олії не будуть стікатися до дна. І пляшка не буде залишати слід, буде під нею чисто.

Я тоді її багато дала порад, але спокійно, хотіла лише краще зробити, бо зрозуміла, що господиня вона ніяка.

При цьому я не нав’язую своєї думки, не кажу, що так повинно бути. Я просто говорю спокійно, раджу, що так було б краще або простіше, можна скористатися моєю порадою, адже я теж всього цього навчилася не відразу, а з роками, тепер і їм підказати хочу. Нічого поганого в тому не бачу й досі, що я сказала все це їй.

Загалом, тепер я змушена жити зовсім одна на своїй дачі, хоча нічого поганого їм не бажала. Як так можна було вчинити зі мною? Ми ж з ними одна сім’я!

Виходить, я до невістки з усією душею, хотіла з неї гарну господиню зробити, для її сім’ї це лише краще буде. А вона що? Намовила чоловіка і виставила мене на двері.

Я навіть не знаю, чи вийде помиритися зі своїми дітьми. Мені сумно без них, а вони навіть не телефонують мені після того. Не цікавляться, як я тут одна, що роблю, адже будинки тут поруч пусті, людей декілька всього на вулиці, взимку тут мало людей живе, а в магазин раз в неділю можу лише потрапити, а дітям байдуже до мене зовсім.

Гроші зараз в банку, нічого поки змінити не можу. Шукаю вихід, хоч якийсь.

Джерело