Якби Галині хто коли сказав, що вона в 47 вперше стане мамою, то вона б тільки розсміялася. На своєму особистому житті вона давно, як то кажуть, поставила хрест.

Справа в тому, що Галина все життя в селі прожила, і нікуди надовго з дому не виїжджала, бо доглядала лежачу маму. Її рідна сестра Людмила відразу після школи в місто поїхала, спочатку вчилася, а потім там і залишилася, роботу знайшла, заміж вийшла.

– А як же мама? Ми ж з тобою домовлялися, що будемо по черзі її глядіти? – якось запитала Галина сестру.

– Сестричко, ти сама справишся, – відповіла Людмила. – Ти ж не думаєш, що через маму я втрачу шанс стати щасливою? Дивись, який Петро у мене гарний чоловік. А у тебе і так шансів нема заміж вийти, ти ж бачила себе у дзеркалі? Тому доглядай маму, а за це колись отримаєш її хату.

Що могла відповісти на це Галина? Вона і сама знала, що не красуня, ніхто з місцевих парубків до неї навіть не підходив. Її сестра – то зовсім інша справа, за неї всі хлопці з села бігали, а вона в місто поїхала, і відхопила собі красунчика Петра.

Змирилася з своєю долею Галина, так і прожила самотнє життя в селі разом з мамою. Про її добре серце знали всі люди, і шкодували її дуже, але від цього життя Галини легшим не ставало.

Людмила в село приїжджати не любила, вона казала, що там недобре пахне. Галина завжди тримала і в хаті чистоту, і мама в неї була завжди доглянута і чистенька, і в стайні біля худоби повний порядок, та Людмилі все одно все неприємно пахло.

А от Петро її частенько в село приїжджав, не зважаючи на те, що він був хлопцем міським, сільської роботи він ніколи не цурався. І сіно косив, і паркан лагодив, і в стайні вміло хазяйнував, не боячись ”поганих” запахів.

А Галина їм за таку допомогу завжди передавала сумку з домашніми продуктами, вона для своєї сестри нічого не шкодувала, любила її попри все. А коли мама питала, чого Людмила не приїжджає, Галина її ще й вигороджувала, мовляв, вона дуже зайнята, роботи багато має, але замість себе Петра присилає, і то вже добре.

Доїздився в село Петро до того, що закохався в Галину, сам не сподівався, що таке можливе. Вони часто за роботою говорили по душам, і Петро зізнався, що не любить його Людмила, давно йому їсти не готує, не цікавиться його справами, навіть спить в іншій кімнаті. А від нього лише грошей вимагає.

– Якби я знала, що буду так з тобою бідувати, то ніколи б за тебе заміж не вийшла, – говорила Людмила своєму чоловікові. – Та ти мені за все життя ні шубу не купив, ні діаманти, а інші жінки в розкошах купаються біля своїх чоловіків.

– Може, норкової шуби і діамантів я і не купив, але придбав квартиру, в якій ми живемо. Ти не працюєш, я все життя забезпечую і тебе, і нашу доньку, – виправдовувався Петро. – Ти б спробувала хоч день пожити життям своєї сестри, може, тоді б ти хоч трохи щось зрозуміла.

– Якщо тобі так шкода Галину, то йди до неї, ви якраз дуже гарна пара одне для одного, любите обоє в стайні копатися, – зухвало заявила Людмила. – І взагалі, якщо не почнеш гроші нормальні заробляти, то я з тобою розлучуся. Або їдеш на заробітки, або втратиш мене.

Поїхав Петро з дому, але не на заробітки, а до Галини поїхав. Сказав, що любить її давно, і хоче з нею жити. Вона теж давно мала почуття до Петра, та ніколи цього не показувала, ховала як могла, а тут він сам приїхав.

З Людмилою Петро розлучився, а з Галиною розписалися. В 47 років Галина народила свого первістка, хоча і сама не вірила, що таке буває, але була від цього дуже щасливою.

Людмила стала частіше приїжджати в село, але лише для того, щоб поливати сестру і колишнього чоловіка брудом, бо де ж це видано, щоб некрасива рідна сестра у такої красуні чоловіка забрала?

– Не буде вам щастя, – шипіла Людмила.

– Не зважай на неї і на те, що вона каже, – заспокоював Галину Петро. – У Людмили було багато років, щоб стати щасливою, але їй все щось не так було, сама не знала, що хотіла. То тепер отримала те, на що заслуговує. А нам з тобою треба покватися стати щасливими…

А на чиїй стороні в цій історії ви? Чи правильно зробила Галина, що вийшла заміж за чоловіка своєї рідної сестри?

Джерело