Рита уважно дивилася на матір. Ірина Борисівна мовчки зайшла на кухню, поставила пакет із продуктами на стільчик, а потім почала викладати їх спочатку на стіл, а потім у холодильник.

Рита розуміла, що мати мовчить не просто так, вона має причину.

Є причина і у ігристому, що несподівано з’явилося на столі, а потім також швидко зникло в холодильнику.

Той факт, що Ірина Борисівна не вимовила жодного слова з того часу, як зайшла у квартиру, ще більше не сподобався Риті.

Мама Рити не була такою мовчазною, щовечора, повертаючись з роботи, вона обіймала і цілувала дочку, гладила їхнього кота, цікавилася успіхами у навчанні та новинами у будинку.

Сьогодні такого не було. Все знову буде погано, як два роки тому протягом цілого року. Ірина Борисівна тоді була іншою, і тою «іншою» вона своїй доньці зовсім не подобалася.

Нарешті, Рита запитала:

-Мамо, що трапилося?

Ірина Борисівна раптом якось байдуже глянула на дочку, а потім знизала плечима.

-Я зустріла його! Сьогодні в обід.., – сказала вона.

Рита застигла від здивування.

-Його?! – подумала вона.

Це слово означало тільки одну людину!

Отже, Риті теж сьогодні не здалося!

Вона бачила батька позавчора, він ішов з іншого боку вулиці на самоті, ніс у руці пакет і виглядав досить щасливим.

Тоді Риті хотілося гукнути його, помахати рукою, але вона не наважилася. Доки вона не переконається в тому, що це і справді був Олексій Миколайович, краще думати про те, що він так і живе в іншому місті, а в їхньому містечку так і не з’являється.

Проте дівчина помилилася. То був він, коли мати зустріла його. Зустріч, зважаючи на все, навіяла на Ірину Борисівну ті самі сумні спогади, від яких вона два роки тому була дуже засмучена.

-Ну, зустріла і зустріла, що в цьому такого? – як би між іншим запитала Рита. – Може, він тут проїздом, у справах?

Ірина Борисівна хитнула головою:

-Ні, я й говорила з ним. Вони повернулися по роботі, поки що тут житимуть. Господи, за що це мені?

З цими словами мати сіла на стілець, а кіт вибіг із кухні. Рита присіла поряд з матір’ю навпочіпки, взяла її руки у свої, ніжно погладила. Ірина Борисівна була дуже засмучена, і навряд чи Рита могла їй чимось допомогти.

Три роки тому Олексій Миколайович повернувся додому і повідомив дружину та доньку про те, що йде від них. Іде до іншої, молодої і красивої, яка вміло переконала його в тому, що вона в сто, ні, в мільйон разів краща за Іру, навіть за умови того, що в сім’ї є дитина.

-Я тобі ще народжу! – переконувала Анжела Олексія Миколайовича, а він вірив їй, любив її і заради неї залишив сім’ю.

Ірина Борисівна ледве впоралася із цим фактом. Вона й знати не знала, що протягом довгих місяців її чоловік зраджував їй зі своєю секретаркою. Такий ось банальний збіг обставин, через який чоловік залишив сім’ю.

Риті тоді було дванадцять років. Починався непростий період у її житті – погане навчання, поведінка та небажання приймати події, що трапилися в сім’ї.

Рита щиро не розуміла, чому мати так переживає відхід батька – ну пішов і пішов.

А це було, не що інше, а кохання. Ірина Борисівна так любила свого чоловіка, що не могла уявити собі жодного дня без нього.

Її Олексій був світлом у віконці, її першим та єдиним чоловіком, батьком її дитини.

-Знайди собі іншого і будь щаслива, – радила Рита матері, але та тільки сумно посміхалася.

-Такого вже не знайду.

-Знайди такого, щоб був кращим! Який не зрадить.

-А такі існують? – задавала Ірина Борисівна своє риторичне запитання, на яке у Рити відповіді не було.

Рік мати гульбанила. Ледве не пішла з роботи, але виправилася.

На той час Олексій Миколайович зі своєю Анжелою поїхали до іншого міста, де чоловікові запропонували керувати філією.

І ось, через два роки, вони знову були в їх містечку, знову навіяли на Ірину Борисівну неприємні спогади, а Рита одразу згадала про те, що було, коли батько вже не жив з ними, але знаходився в одному місті, де можна було бачитися, говорити і нагадувати про його зраду…

Рита переживала за маму. Їй не хотілося повторення тієї негарної історії, коли гарна та інтелігентна Ірина Борисівна на очах доньки стала отакою… Мати гульбанила, а Рита це все бачила, шкодувала її і не любила батька.

Олексій Миколайович часто дзвонив. Так, спочатку часто, потім все рідше і рідше, а через кілька місяців взагалі дзвонив раз на місяць у кращому випадку. Рита про маму нічого не говорила, а сама Ірина Борисівна з колишнім чоловіком розмовляти не хотіла. Наразі вони знову зустрілися, і Риті поки що було невідомо, про що батьки говорили.

Батько зателефонував наступного дня.

-Доню, я знову у нашому містечку, – радісно повідомив він. – Скільки тут пробуду, я не знаю, але так хочу побачитися. Хочу наговоритися, а то цілих два роки не спілкувалися з тобою.

-Навряд-чи вийде, – хотілося відповісти Риті, але вголос вона сказала зовсім інше:

-Звісно, ​​тату. Наговоримося. Тільки на нейтральній території до нас приходити не варто.

-Я розумію, – озвався батько.

Зустрілися того ж вечора в якійсь новій кав’ярні, що відкрилася біля парку. Олексій Миколайович, звісно, ​​змінився, але не дуже.

-Ти бороду відростив? – здивувалася Рита.

-Анжела так захотіла, – відповів батько з усмішкою. – Я спочатку був проти, а тепер ніби звик.

Рита промовчала. Звичайно, батькові хотілося відповідати тим стандартам ідеального чоловіка, якого вигадала для себе Анжела. Олексій Миколайович, зважаючи на все, старався.

Поговорили про все і ні про що: про навчання Рити, про роботу батька, ні слова більше про матір та нову дружину Олексія Миколайовича. Батько намагався дати Риті грошей, вона відмовилася.

-Краще мамі на картку перекажи, так зручніше, – сказала вона. – Щоб вона не подумала про те, що ми з тобою щось робимо потай від неї.

Олексій Миколайович згідно кивнув. Рита йшла з зустрічі трохи з дивними відчуттями.

Їй було шкода батька, який хотів подобатися своїй новій дружині, але сам йшов проти своїх звичок, було шкода маму, яка, напевно, ще сподівалася на щось, а сподіватися не було на що.

Навіть себе було шкода.

Дорогою додому Рита раптом застигла, вдивляючись у якусь парочку, яка обіймалася.

Вони не соромилися перехожих, обіймалися у всіх на очах, але найцікавіше було те, що жінкою була Анжела!

Рита, звичайно, бачила її всього два-три рази за все своє життя, але не впізнати цієї брюнетки з тонкою талією вона не могла. Якийсь бородатий чоловік обіймав її.

Рита взяла телефон, щоб зателефонувати батькові, але передумала.

Пів ночі не спала, думаючи про побачене і не знаючи, як розповісти все матері і батькові.

Ірина Борисівна теж не спала, всю ніч тинялася по квартирі до самого ранку.

-Тату, а коли ми знову побачимось? – це питання Рита задала з раннього ранку, зателефонувавши батькові і, схоже, розбудивши його.

-Щось трапилося? – занепокоєно запитав Олексій Миколайович, але Рита заспокоїла його і сказала, що це просто запитання.

-Давай хоч сьогодні. Або завтра.

-Сьогодні, тату, – раптом відповіла Ріта, розуміючи, що до завтра вона не дочекається.

Вона хотіла про все розповісти Олексію Миколайовичу. А під час зустрічі раптом засумнівалася. Батько був щасливий зі своєю Анжелою, а може, ну її, цю правду. Нехай усе йде, як ішло, а мати скоро заспокоїться.

-Тату, я не знаю, говорити чи ні, – тихо почала Рита. – Просто я вчора бачила Анжелу.

Обличчя батька спохмурніло.

-Не одну, так? – запитав він, і Рита раптом усвідомила, що батькові про все відомо.

-Ти знаєш?! – Рита дивилася в обличчя батькові та розуміла, що так, він усе знає.

-Вона любила його завжди, і я знав про це з самого початку.

-Тоді навіщо ти одружився з нею? – здивувалася дівчина.

-Вона сподівалася його забути, а я її любив.

-Любив? – перепитала Рита. – Чому в минулому часі?

Олексій Миколайович знову посміхнувся, цього разу сумно:

-Тому що все закінчується рано, чи пізно і перетворюється на минуле. А про минуле, як відомо, завжди йдеться у минулому часі.

Рита мовчки зиркнула на батька. Заради Анжели він відростив бороду, щоб бути схожим на її бородатого коханого, заради неї він поїхав до іншого міста, щоб дати їй шанс забути свого коханця, він навіть сім’ю залишив заради неї. І що тепер? Знову ні з чим, а Анжела залишається з тим, від якого пішла з Олексієм Миколайовичем.

-Тату, знаєш що? – раптом сказала Рита, а батько подивився на неї з цікавістю. – Приходь до нас у гості. Мама спече твої улюблені пиріжки.

-Думаєш, що вона погодиться? – із сумнівом у голосі запитав батько.

-Щоб приготувати пиріжки – точно погодиться. А вже на те, щоб ти прийшов до нас… Думаю, що це її найзаповітніше бажання. Тому і пиріжки будуть чудовими. І вона тебе давно вибачила, це видно по її очах.

Олексій Миколайович засміявся. Рита не знала, як швидко налагодяться стосунки між її батьками.

Можливо, і не налагодяться зовсім, але принаймні Рита постаралася.

І батько постарається.

І мама, напевно, старатиметься. А коли стільки людей докладають зусиль, має вийти щось хороше, у цьому Рита не сумнівалася…

…Ірина Борисівна таки вибачила чоловіка! Він пішов від Анжели і повернувся в сімʼю!

І, на превеликий подив Рити, у батьків через рік народилася дитина…