Мені зараз вже 67 років, пенсіонерка. Я вже не та, що була колись. Іноді дивлюся на жінок свого віку, адже я в столиці живу, жіночки тут ходять гарні. Вони гарно одягаються, фарбують волосся, навіть на автомобілях їздять самі за кермом.

Дивлюся на них і заздрю, лише тепер думаю, яка я нерозумна була. Багато помилок зробила, шкода, що лише тепер дійшло. Та вже пізно, результат недобрий вже зараз бачу. Шкода, що час не повернеш назад. Я б точно інакше вчинила б.

А зараз і собі і дітям своїм зробила проблемо, через свій нерозумний вчинок.

Справа в тому, що мама моя дуже часто хворіла. Вона у мене якось дуже різко злягла. Мама серйозні проблеми з самопочуттям, потрібна була серйозна реабілітація та догляд, і я постійно біля неї сиділа.

Мама моя від того всього дуже набрала вагу, мені так важко було з нею.

Я сама до того працювала головним бухгалтером на хорошій фірмі, дуже добре заробляла. Зарплата у мене гарна була, я щороку відпочивати їздила. У мене донечка одна, у неї двоє внуків, то я була дуже щаслива, коли вони до мене на вихідні приходили, ми ходили влітку до річки, гуляли скрізь, я така щаслива з ними була.

Та коли мама занедужала, то я всю себе присвятила їй. Важко було мені з нею, я сама маленька, а вона у ледь не два рази за мене важча, а коли ще більшою стала, то я ледь справлялася сама.

Ні, я не скаржуся, адже маму свою дуже любила, вона у мене хорошою була, але фізично мені було дуже важко. Хто пройшов моїм шляхом, то зрозуміє мене.

Донька моя допомогти мені нічим не могла, хоча дуже шкодувала мене. У неї робота, двоє дітей, своїх проблем чимало. Єдине, коли у неї вихідні були, чи відпустка невеличка, вона мені готувала їжі багато, морозила голубці, котлети пісні і всі ці продукти мені привозив зять. Завдяки їм я менше готувала.

Діти мені пропонували грошима допомогти, але я в них не брала їх, адже у мами пенсія була, я тоді ще на пенсію вийшла і сама ще працювала. Я була хорошим фахівцем, тому, коли на пенсію вийшла, все начальство мене просило залишитися на роботі.

Звісно, я й сама не проти була залишитися працювати, адже сидіти вдома на пенсії на самоті, перспектива така собі, якщо чесно.

Та біля мами я дуже втомилася, сил моїх не вистачало ні на що. Тоді моя донька сказала, щоб я доглядальницю мамі найняла, щоб вона могла підміняти мене, щоб я не втомлювалася, жила повноцінним життям і відпочивати могла.

Донька мене дуже просила про це, прямо вмовляла. Казала, що вони і грошима зможуть допомогти, якщо потрібно буде.

А я тоді так розсердилася на неї. Думала 0 ото виховала доньку невдячну. Як це матір на чужу людину залишати? Що люди про мене подумають? А мамі, що я скажу?

Від тієї образи на дитину свою, я звільнилася з роботи і стала з мамою сидіти весь день, адже на роботу було ходити все важче, так як мамі ставало гірше і я хвилювалася за неї, поки на роботі була.

Мама моя, хоч як важко нам не було, прожила ще зі мною цілих 4 роки. Я дуже добре доглянула її, але от своє здоров’я біля неї втратила все, на жаль.

Зараз сама ледве ходжу. Важко мені все робити, хоча років 5 тому ще гори могла звернути, як то кажуть. Лише тепер зрозуміла, яку помилку допустила.

Потрібно було слухати свою доньку і не звільнятися з роботи, а найняти помічницю, адже зарплата у мене була хороша. Вона б і маму доглядала вдень, допомагала б мені і це не означало б, що я не вдячна дитина, просто зробила б так, як краще для всіх було б.

Чомусь у людей нашого віку якісь старе розуміння закарбувалося, що маму мають обов’язково діти доглядають, бо якщо наймають няньку – значить невдячні вони. Лише зараз розумію, що це не правильно. Дуже шкодую, що доньку свою, свого часу, не послухалася.

Зараз ще б працювала і гроші заробляла, відчувала б себе набагато краще, та тепер сама ледве ходжу. Мені вже й свою дитину шкода, хоч би мати ще здоров’я і не бути для неї тягарем на старості років, бо в неї і так життя непросте.

Не робіть таких помилок, як я. Запам’ятайте добре мене і історію мого життя. Вона не одному знадобиться.

Джерело