Ми з моїм чоловіком Дмитром живемо зовсім не багато, а останнім часом у нас зовсім скрутно в матеріальному плані. Мешкаємо в невеличкому містечку. З Дмитром отримуємо мінімалку, не більше.

У мене є подруга Наталя. Вона зараз в декреті сидить, а на днях запросила мене до себе додому на чай. Хотіла просто спокійно порозмовляти, провести час разом.

Половину передпокою у подруги займає старий кухонний гарнітур, точніше його частини, вже й сама не знаю скільки йому років, але на вигляд він дуже древній.

Наталя скаржиться, викинути б його, так важко тягнути його, а на смітник шкода. А хтось забрати обіцяв собі, так уже місяць забирає, ось ходять, спотикаються за нього, заважає він усім. Та й вигляд у нього ніякий, мовляв, ось, якби позбулися його, то зовсім інша була б ситуація.

– Давай, – кажу, – я заберу його до себе. Раз нікуди подіти його тобі. У мами моєї на кухні зовсім старенький диван стоїть. Викинемо його з чоловіком зараз, а цей поставимо.

Подруга моя аж зраділа, світилася, що клопотів стане менше і я вирішила всі проблеми її. Вона погодилася відразу і ми стали домовлятися. Все, без проблем. Замовляю стареньку газель. Спускаємо ці меблі донизу. Дякую всім. Взяла я все це добро і ми поїхали до мами.

Того ж вечора телефонує мені Наталя, каже, що допомога їй дуже потрібна. Їй важке не можна піднімати зараз, а генеральне прибирання просто дуже необхідне зараз, свекруха приїжджає до неї скоро. Просить, щоб я її виручила, адже без мене вона ніяк.

Я вирішила Наталі допомогти, адже незручно мені, меблі забрала ж її, потрібно добром віддячити людині.

Але коли приїхала до подруги, то дуже здивувалася, адже її чоловік та її власна мама були вдома, ходили спокійно собі, наче ні в чому не бувало.

І ходять так усі з кімнати в кімнату, поки я прибираю. Дивани відсувала, сміття просто гори. Огризки, папірці.

Горщики всякі квіткові, підвіконня відмивала. Наталя начебто поруч весь час була, але то фіранки поправить, то щось розповість. Втомилася від цього всього я дуже, правду сказати. Місія виконана.

Розпрощалися ми з Наталкою і я поїхала додому зі спокійною душею, адже борг свій віддала сповна.

А наступного дня, вранці знову дзвінок від моєї подруги Наталі. Розмовляти не зрозуміло про що. І явно мнеться подруга, щось сказати хоче мені. Довго щось там говорила, а потім каже:

– А ти гроші за меблі мені коли віддати зможеш?

А я ж зовсім серйозно думала, що меблі ті безкоштовно вона мені віддала, ми ж домовилися саме про це. Викинути ж хочуть.

– І скільки, виходить, я тепер винна тобі? – запитала я її, наче водою хто мене облив з відра.

– Та хоча б 2 тисячі гривень віддай мені, хоч якісь копійки. Він же, наче, не поганий ще був, великий такий. Колись коштував дорого, та й зберігся ще він добре. думаю так добре було б мені і тобі.

У мене аж настрій пропав від цієї розмови. Хоч бери і назад їй його вези Наталі ті меблі, якщо їх так можна назвати. На газель і вантажників, та дорогу до матері, мені стільки й обійшлося, що я вже сама не рада зовсім, що погодилася на все це, думала більше, що я виручила подругу, ніж вона мене.

А ось сиджу і думаю тепер, а не пред’явити мені рахунок за норкову жилетку, яку я колись подрузі віддала, свого часу, коли трішки поправилася і в ню не влазила, адже вона, коли нова була, теж дорого коштувала, та й збереглася вона добре.

За речі, що для дочки її віддавала. А може і ще щось, так і не згадаю. Але я ж просто так давала, від щирої душі, без всяких там рахунків, навіть ніколи й не думала про це.

Чоловік мій прийде з роботи, зі зміни своєї, спитаю у нього поради. А може взяти, за ті ж гроші знову газель та й привезти їй назад цей гарнітур. Нехай робить з ним, що хоче.

Прикро мені дуже, за цю ситуацію. Думала, що знаю людину стільки років, довіряла їй, а виявилося, що зовсім не знала цю жінку. Як таке взагалі можливо, щоб близька людина вчинила так?

Джерело