Ми з Микитою були вихідцями з бідних родин. Росли пліч-о-пліч, ходили в одні й ті ж класи і врешті-решт одружилися. Єдиним доступним житлом для нас був старий будинок із двома кімнатами.

Він був настільки старим, що навіть двері та вікна не підлягали відновленню.

Коли Микита поїхав на заробітки з іншими чоловіками, йому вдалося зібрати чималу суму.

Ми почали будувати новий будинок, але встигли тільки закласти фундамент: чоловік раптово помер, залишивши мене вдовою з двома дітьми.

Думка про продовження будівництва відійшла на другий план, адже треба було просто вижити.

Я підробляла – від малярських робіт до поклейки шпалер – вдячна за їжу та речі для своїх дітей.

Але коли старий будинок почав розвалюватися, мені нічого не залишалося, як виїхати на заробітки за кордон, залишивши дітей з матір’ю.

Протягом 5 років я невтомно працювала прибиральницею в одному з готелів Іспанії, заощаджуючи кожну копійку.

На відкладену суму я купила будинок у найбагатшої родини у селі, яка залишила все, переїхавши за кордон.

Я повернувся на батьківщину до свят, плануючи нарешті осісти і, можливо, навіть завести невелику ферму.

Але моя дочка, яка вже вийшла заміж і мала двох дітей, попросила фінансової допомоги, щоб купити будинок.

Потім синові знадобилися гроші на освіту після того, як він покинув перший університет.

Зараз у свої 55 років я стою перед дилемою.

Ось уже яку ніч я не можу заспокоїтись, розриваючись між потребами моїх дітей та власним благополуччям, з тривогою сумніваючись: що робити далі?