У п’ятницю ввечері Артем приїхав на дачу на день народження колеги по роботі.

Там уже була купа народу, співробітники їхнього офісу й інші незнайомі йому люди.

Усі були парами.

Артем навіть не подумав, що можна було прийти зі своєю дівчиною, як це зробили інші.

Але його запросили одного.

Рита, хазяйка цієї затишної дачі, теж була зовсім одна. Рідних у неї не було, як і кавалера.

Артема вона помітила давно. Високий, красивий, перспективний молодий чоловік у своєму офісі.

Вони їли шашлики, салати, пили пінне. Було весело. Артему довелося розважати іменинницю Риту. Він звичайно пам’ятав, що має дівчину Таню, але…

Вранці Артем прокинувся і раптом зрозумів, що він спав у ліжку Рити…

Вона сиділа у домашньому халатику. Дівчина потяглася і халатик плавно сповз з її плеча.

-Що ти робиш? – Артем застиг від здивування.

-Вже нічого, – поправила вона халат.

-А що ми робили?

-Що й мають робити вночі молоді люди.

-Я… Я… Я не міг… – Артем не розумів, як таке могло трапитися.

-Ще як міг! – засміялася Рита.

Артем поїхав. В офісі він намагався уникати Риту, але вона ніби спеціально постійно зʼявлялася перед ним.

-Ой! Ось бачиш, ми знову зустрілися. Це не просто так. А що ти робитимеш на вихідних? Може, до мене? – запитувала Рита.

-Я подумаю, – невпевнено відповідав Артем.

-А й справді, може поїхати до Рити на дачу? – думав чоловік. – Таня останнім часом якась задумлива, все кудись поспішає. І взагалі схоже, що вона має когось іншого. Потрібно прямо в неї так і запитати. Але запитувати не довелося. Таня сама сказала, що в неї є інший, і вони завтра їдуть на море.

-На море? – здивувався Артем.

-Так. І я виходжу заміж!

-Ну то нехай щастить!

-Дякую…

Як усе успішно склалося. Таня звичайно хороша дівчина, але трохи наївна, а іноді і зарозуміла.

Артем знайшов Риту, вона пила каву за своїм робочим столом.

-Я згоден, – сказав він.

-Добре. В п’ятницю ввечері?

Артем кивнув головою.

У п’ятницю після роботи вони поїхали до Рити. Вона винаймала в місті кімнату, а всі вихідні проводила на дачі. Та й на дачу цей будинок був схожий мало. На думку Артема дачний будиночок – маленька хатинка. А будинок Рити був великий. За бажання в ньому можна жити і взимку. Будинок будував її дід, потім передав батькові, а вже від нього дістався Риті.

-Як так вийшло, що ти зовсім одна?

-Я не одна. У мене є мама. Вона поїхала в Іспанію до свого нового чоловіка. Вони давно там живуть. Приїжджає рідко. А більше нема нікого. Батька не стало п’ять років тому. Я з ним і жила, маму практично не бачила. Ніколи так зі своїми дітьми не вчиню! Хоча мені з татом було дуже добре.

-Вибач, – зніяковів Артем.

-Нормально все. Я звикла одна, впораюся.

-Мама тобі допомагає?

-Ні. Їй би самій допомога не завадила, її Хуан такий жадібний.

-Ну, напевно їй там подобається, раз вона там живе.

-Вона не збирається назад, тільки якщо у крайньому випадку. Тут вона нічого не має.

-Але ж у неї є ти.

-Мені не хотілося б її приймати. Так спілкуватись це одне, але жити з нею ні. Вона поїхала від нас, коли мені було п’ять років. За весь час я її бачила кілька разів. Тільки дзвінки.

Вечір швидко пролетів. Пора вже було йти спати.

-Я тобі постелила у дальній кімнаті, – раптом сказала Рита.

-А хіба ми не… – пробурмотів Артем.

-Ні.

-Але всі…

-Ні. Вибач. Я взагалі тебе запросила жартома. А ти погодився. Та й того разу нічого не було. Ти мені вибач за обман. Якщо хочеш, то можеш поїхати.

-Я в принципі знав, що нічого не було. А можна я залишусь? – запитав Артем.

-Так. Звісно. А завтра я тобі покажу ліс і озеро. Там дуже красиво у нас.

Вихідні пролетіли непомітно. Молоді люди звикли одне до одного. Наступні вихідні пройшли там же. І наступні, і наступні…

З Ритою було дуже просто спілкуватися. Вона багато знала, багато вміла. Навіть зналася на машинах. Могла вільно поміняти свічки і навіть масло у двигуні. Напевно далося взнаки її життя з батьком…

Ну а потім вони подали заяву до ЗАГСу і стали жити разом. Тиждень у місті, у квартирі Артема, вихідні на дачі Рити. Весілля вирішили зробити скромне, як та перша вечірка їхнього знайомства. Лише друзі з офісу. Адже в Артема теж нікого не було.

За два дні до весілля зателефонувала Таня. Вона взагалі не дзвонила з того самого дня, коли повідомила про поїздку на море. Три місяці про неї нічого не було чути.

Номер був інший. Артем із Ритою були на дачі.

Тетяна плакала. Виявилось, що заміж вона так і не вийшла. Її просто обманули. З моря вона приїхала, а дістатись до будинку навіть немає грошей. Наречений, забрав усі її гроші і телефон, посадив на потяг і помахав рукою. Тому вона й дзвонила з іншого номера, просто попросила у когось. Номер Артема був єдиний, який вона пам’ятала. Заявити? Заявила. Але сказали, що такі справи, та ще й без свідків, практично не розкриваються. Може, мовляв, це вона сама все втратила…

Довелося їхати, не лишати ж її на вокзалі. Поїхали разом із Ритою.

-А це хто? – Таня здивовано подивилася на Риту.

-Це моя наречена.

-Швидко ж ти мене забув. А я сподівалася, що ми будемо разом з тобою. Я думала ти мене зараз до себе відвезеш.

-Ні. Я тебе відвезу до тебе додому. А щодо швидко – ти ж заміж поїхала виходити. Та й я не обіцяв на тобі одружитися.

-Ну й мужики пішли. Вези вже.

У машині їхали мовчки. Випустивши її біля будинку, Артем із Ритою поїхали.

Таня ще раз намагалася втрутитися в їхнє життя.

-Мені терміново треба з’їздити до мами. Відвези мене, тільки без твоєї нареченої, – зателефонувала вона.

-Ні. Виклич таксі. І не треба мені більше дзвонити, – сказав Артем.

У них свої справи, своє життя… А Тані у їхньому житті більше немає…