Те, як моя свекруха відреагувала на моє прохання допомогти переконати чоловіка, що “біленька” це зло, якому немає місця у нашому житті, дало мені в який раз зрозуміти, що ця жінка не бажає не лише мені добра. Вона навіть не думає про майбутнє свого сина, з яким доживатиме свою старість.

Мій Максим раніше не був таким. Я виходила заміж за хорошого господаря і чуйну людину. Та влада і гроші інколи роблять з людини зовсім іншу протилежність.

Моя свекруха з першого дня постійно намагалась бути головною для сина: “Ти її не слухай, вона далека від життя”. Не раз звучали такі фрази:  “Ти за нерозумну жінку собі взяв, де твої очі були і розум. Та вже мусиш тягнути свій хрест, бо де будеш діватися”.

А я кохала і вірила, що скоро все владнається, що Раїса Павлівна побачить мене із іншої сторони і зрозуміє, як помилялася.

Роки минали, у нас сім’я, ми давали клятву перед Богом. Це у всіх так на початках, казала мені мама, потрібен час щоб притертися. А потім народились наші донечки.

Я така щаслива була бути мамою. Свекруха хоч і бурчала невдоволено завжди, та все ж таки багато в чому мені допомагала. Та найбільше я помічала, як для Раїси Павлівни була важлива любов її сина до неї. Як вона ревнувала коли Олег купляв нам щось із діточками, він мусив обов’язково щось і їй купити, щоб ця не ображалась.

Та ці роки ми жили як одна сім’я. Дбали про наш затишок і комфорт у домі. Та все змінилось, як Олег перевівся на іншу роботу, там і перспективи більші, казав він мені, і зарплатня вже не така мізерна.

Я спочатку раділа, що у нас з’явиться більше можливостей. Адже нашим дівчатам скоро у школу і потрібні будуть немалі затрати. Я й сама після декрету вийшла на роботу, свекруха радо погодилась приглядати за дівчатами.

Та мій Олег змінювався на очах. Якась “чорна полоса” розпочалася в моєму житті. Олег міг чуть не в пів ночі повертатись додому, тай ще й у дуже неприємному стані.

На всі мої зауваження він навіть не реагував, бо так поставлено в цьому домі, що я не маю аніякого впливу свого слова. Я нераз просила свекруху про допомогу, щоб вона поговорила з сином.

А вона наступного дня, коли я була зла на Олега і не хотіла навіть розмовляти з ним, готувала його улюблені страви і подавала йому, як знак, що нічого такого поганого не трапилось.

Олег постійно мені стверджував, що то я роблю проблему з нічого, що якби я була мудрішою, то б тих конфліктів і плачів взагалі не було б. Я все більше і більше віддаляюсь від свого чоловіка.

Він мало допомагає мені фінансово, він майже не цікавиться нашим життям з донечками. За те мамі догоджає, бо бачить у ній підтримку.

Як зберегти сім’ю і не втратити чоловіка? До кого звернутись про допомогу? Бо інколи мені здається, що я вже не в силах все це терпіти. Чи можливо краще піти, та я боюсь що так назавжди зруйную свою сім’ю.

Джерело