Непросте життя Віри повністю змінилося лише в один день.

Коли дівчина навчалася лише в 9 класі не стало її батьків. Вони залишилася в двох з 8-річним братиком Петриком.

Звичайно, місце в інтернаті для сироти завжди знайдеться, але як можна було його туди відправити саменького, рідного маленького братика, який залишився зовсім без батьків. Їх залишилося двоє, найрідніших один одному людей, не було навіть бабусь.

Віра вирішила звернутися з проханням до однієї з двоюрідних сестер, тим більше, що вона сама пообіцяла підтримати її з маленьким братом у ті, найважчі у її житті, часи.

Справа ще в тому, що дівчинкою, двоюрідна сестра Світлана, теж втратила матір і її тоді прийняла в сім’ю мама Віри, навіть встигла видати племінницю заміж, всі ці роки вона їй дуже допомагала, можна сказати, вивела в люди, ніколи нічого для неї не шкодувала, відносилася наче до рідної.

Звичайно, у дівчинки був батько, він її не залишав без допомоги, але жила вона у своєї рідної тітки. Але вона відмовилася взяти Петрика, послалася на чоловіка, він заперечував проти того, щоб чужа дитина жила в його сім’ї.

Горе розставання з братиком, його майбутнє, безперспективне життя в інтернаті, худенького, маленького першокласника, з новою силою охопило Віру.

А сама Віра, після 9-го класу вступила навчатися в медучилище. Щотижня вона їздила до братика в інтернат, за останні копійки, які залишалися з стипендії вона купувала йому щось смачненьке, якійсь його улюблені солодощі.

Так продовжувалось довгих три роки, поки Віра не закінчила училище. Всі ці роки, в неї душа була тягарем від самого розуміння, що братик далеко від неї, один в інтернаті.

Після училища Віра влаштувалася на роботу в місті, де їй дали малесеньку кімнату в гуртожитку. Ще через рік вона, всіма правдами й неправдами забрала братика з інтернату до себе додому, її мрія, нарешті, здійснилася.

Їхньому щастю не було меж. Хлопчику було вже 12 років, Віра подала його документи в місцеву школу і почали вони жити разом. Було все непогано, звичайно, хоча постійно доводилося економити на всьому.

Якось Віра познайомилася з хорошим хлопцем, вони почали зустрічатись. Він її навіть кликав заміж, непоганий, здавалося, хлопець, хотів забрати її в свій будинок, але без братика, його він хотів залишити там відразу без розмов. Після таких слів, Віра відразу припинила з ним будь-які відносини. Подруги намагалися познайомити Віру з хорошими хлопцями, але того єдиного серед них не було.

З часом сам Петрик закінчив школу, вступив до технікуму. Віра познайомилася з хорошим чоловіком, звали його Володимир. Раніше в нього вже була сім’я, але вони розлучились, в нього був син, який залишився з дружиною. Чоловіком він був не бідним, працював адвокатом.

Через деякий час вони одружилися. Віра нарешті оперлася на надійне плече, могла дозволити собі вже багато, бідне життя її скінчилося. Пішли в минуле дні коли доводилось підробляти по ночах, щоб можна було купити бодай який одяг братові і собі.

Якось Віра їздила в своє рідне село, оформляла спадщину на земельну ділянку. Зустрілася з сусідами, поговорили, позгадувати усі подробиці з її нелегкого життя, розповіла про своє нинішнє життя, та й по її зовнішньому вигляду було ясно – не бідує вона зовсім.

Але одного разу Вірі зателефонували, схвильований жіночий голос, що переходить в плач, належав тій самій двоюрідній сестрі Світлані, яка свого часу відмовила допомогти їм з маленьким братиком.

У неї трапилася велика неприємність, старший син  потрапив в дуже неприємну ситуацію. І їй були потрібні гроші, ще й досить не мала сума.

Світлана приїхала до Віри і розплакалась, просячи прощення. Виявляється, що чоловік, як раз і не заперечував проти того, щоб у їх сім’ї жив Петрик, він був хорошою людиною, але Світлані здалося, що хлопчик буде її обтяжувати, заважати жити добре та в достатку, ось вона і придумала відмовку, нібито чоловік проти.

Світлана вважала, що її відмова тоді взяти до себе Петрика і призвела до біди в її родині, просила вибачення у Віри, дуже шкодувала про свій недобрий вчинок.

Звісно, що Віра не відмовила двоюрідній сестрі і допомогла як та просила. Віра ніколи не забуває юність і молодість, щедро омиту сльозами і потім, вона опинилася на висоті. Великодушність і благородство завжди були при ній.

Образи на сестру вона не тримала, бо була вдячна долі, що послала їй хорошого чоловіка. Була щаслива тому, що Петрик тепер з ними, і знала, що його теж чекає щасливе майбутнє, адже вони всі разом.

КІНЕЦЬ.