Усі вихідні наводила на дачі порядок Марина Юріївна. Штори все перепрала, підлогу вимила, вікна до блиску начистила.

– Марино, може досить? Ну, всі вихідні ми з тобою метушимося, ніби президента якогось зустрічаємо, – бурчав чоловік. – Не подобається мені він. Досі не приїжджав знайомитись, слизький якийсь!

Ось Максим у доньки був хороший хлопець, рукастий. Ех, не встигли ми з ним вікна в будинку поміняти. Добре, хоч лазню допоміг доробити. І як рідний був, прийде: – Дядьку Миколо, що допомогти?

– Все, проїхали, Максиме в минулому, наша дочка приїде з нареченим. Тож не здумай ляпнути щось про Максима!

– Та зрозумів я, зрозумів! – з досадою пробурчав Микола Іванович і вийшов.

Телефон задзвонив – донька.

– Ви що, під’їжджаєте так рано? Обід ще не готовий! – сполошилася Марина Юріївна

– Та ні, мамо, ми сьогодні не приїдемо, не виходить

– А коли ж?! Я всього наготувала зіпсується!

– Мамо, Владик сьогодні не може, не ускладнюй!

– Гаразд, ти не переймайся, Владик твій зайнятий чоловік, я зрозуміла, – Марина поклала мобільник – от досада! Усі старання нанівець!

Чоловік зазирнув за годину:

– Ну що, Марино, обідати будемо сьогодні?

– Та не знаю я, настрій увесь зіпсували. Не приїдуть вони сьогодні, Владик не може, справи в нього!

– От невдача! – повеселішав Микола Іванович. – А тут ось Максим зайшов, інструмент якийсь мені приніс. Якщо вже поважний гість не прибуде, то може ми з Максимом шафу поки пересунемо? Ти ж сама хотіла?

– Давай! – махнула ганчіркою Марина Юріївна.

Озирнулася навколо – ну до чого ж у них гарний будинок!

Микола сходи на другий поверх сам зробив. І стіл великий у залі – його рук справа.

А стелаж на другому поверсі ну прямо як у кіно, коли багаті будинки показують. Прийде завтра знову поліроллю все начищати. Адже треба нареченому показати, що наречена в нього не бідна.

– Та клич ти свого Максима, що з тобою робити? Ниву в гараж поставте, а нова косарка нехай на очах стоїть. І лавку нехай Максим пофарбує. Може й добре, що завтра приїдуть.

Вона забрала буженину власного приготування в холодильник – завтра ще смачнішою буде.

А салат із грибами й солянку сьогодні треба їсти. Завтра треба все свіженьке приготувати.

Присіла на табуреточку, розмріялася – у майбутнього зятя джип новий…

Владик біля воріт на очах поставить його – заздрять усі сусіди.

Микитюків на весілля треба буде покликати, Івченків, та й Чорних теж треба! Цікаво, а у Влада багато родичів?

– Марино! Шафа куди тягти? – У дверях стояв спітнілий чоловік, за ним виглядав Максим:

– Здрастуйте, тітко Марино!

– Господи, ні хвилини спокою з вами немає. Адже сто разів уже говорила, що диван розвернути треба, а шафу боком поставити. Щоб у залі було просторо. Незабаром гостей зустрічати!

– Зрозумів, тітко Марино, – кивнув Максим, стурбовано потилицю почухав, і як би між іншим: – А Іринка сьогодні приїде?

– А тобі що? З нареченим приїде Іринка, тягни давай, і за стіл сідай. Помічників годувати треба, – Марина Юріївна стала на стіл накривати й примовляти:

– Посидіти не дадуть спокійно, й подумати про приємне! Їм тільки все давай, та давай!

Гукнула чоловікові:

– І руки з милом мийте, чуєш Миколо? Зганьбишся з вами перед поважними людьми!

Ну нічого, зять у домі всім покаже, як треба поводитися. З розповіді Іринки він хлопець акуратний і вихований. І звуть його красиво – Владислав! В онуків по батькові буде гарне!

– Марино, а буженинки ти чого не нарізала? – зупинив її думки чоловік

– Салат їж курячий з грибами, нема чого все підряд молотити! Буженина нехай до завтра постоїть!

– Зрозумів! Хоча нічого не зрозумів, на сьогодні готувала, а тепер – постоїть, – підморгнув Микола Іванович Максиму.

Той наминав салат, потім солянку скуштував:

– Тітко Марино, у вас прямо як в ресторані!

– Як в ресторані! Звісно, старалася, та все марно!

– Ні, не марно, дуже смачно, – з повним ротом похвалив Максим. – Я у вас часто обідав, а так смачно вперше!

– Давай чаю наллю, маковий пиріг спекла, зараз наріжу!

– Мій улюблений, дякую, тітко Марино! – усміхнувся Максим

– Тітко Марино, тітко Марино, – бурчала про себе Марина Юріївна.

Звикли вони, звісно, до Максимчика, зі школи вони з Іринкою дружать.

Та який він наречений? Удома в нього мати, бабця, та дві сестри. Будиночок старий, чоловічих рук на все не вистачає. Максим щойно технікум закінчив, на механізатора навчався. Місяць, як працювати пішов, йому до нареченого ще рости і рости!

…Наступного дня вже темніти стало, коли під’їхав до їхнього будинку шикарний чорний джип.

Іринка випурхнула з машини:

– Мамо, тату, знайомтеся це Владик!

А сама стоїть, сумочку в руках смикає, якась, як неприкаяна.

Владик машину довго паркував. Вийшов із незадоволеним обличчям.

Марина Юріївна з Миколою Івановичем причепурилися, стоять зустрічають зятя. А він тільки кивнув їм:

– Здрастуйте!

А Іринці виказувати почав:

– Що, місця кращого, щоб машину поставити немає у вас? А говорила у котеджі живеш у містечку!

Іринка почервоніла.

– Я говорила в селі і будинок наш найвидніший, найбільший! Подивися, як тато сам балкон зробив, а сходи які у нас широкі! Це щоб гостей приймати, щоб гарно і щиро!

– Великий кажеш будинок? – посміхнувся Владик.

Марина Юріївна незручно себе якось відчула. І вирішила згладити ситуацію:

– Ви проходите, з дороги, мабуть, голодні?

– Ми дорогою в ресторані заїжджали, мамо, – наче виправдовувалася Іринка

– Та як ви так?! До батька матері їхали, та й у ресторан?! – Марина Юріївна ахнула і на чоловіка розгублено подивилася.

Не так вона собі уявляла знайомство із зятем!

Тут мобільник у Влада задзвонив.

Він спочатку поважно відповів, а потім раптом почав галасувати:

– Та ти що, зовсім?! Не міг товар прийняти?! Та з вами всіма офігієш, все навколо так і хочуть підставити! Я зараз приїду! – він поклав мобільник у кишеню, похмуро на Ірину глянув, потім на їхній будинок. – Так і хочуть усі липу впарити!

Микола Іванович послухав про що говорить майбутній зять і аж почервонів від почутого!

– Липу?! Впарити?! – не витримав він. – Та їдь, скатертиною доріжка, Владик Батькович! У нас ні джип поставити, ні чхнути таким як ти! Ні дати ні взяти, та який ти зять?!

…Іринка наплакалася, потім мовчала два дні, а потім:

– Мамо, тату, вибачте, він не такий був, а тут раптом… Не хочу його більше бачити, мамо!

…Через три місяці весілля грали у найбільшому та найкрасивішому будинку в селі.

Сходи ті ж самі, широкі, гості заходять, молодих вітають!

Паркан старий забрали між їхніми ділянками, та й напевно він тепер і не потрібний! Максим, як заведений, бігає, все в його руках горить! Тільки й чути:

– Тату, що ще робити?

Микола Іванович йому трактора дав, він на весілля на ньому примудрився сорок тисяч заробити!

Іринка дивиться на Максима поблажливо, а в самої серце стрибає.

Був у неї Максим друг дитинства, а тепер раптом він став дорослим хлопцем.

Господарством з батьком крутить, а на Іринку іноді так подивиться, що жарко їй стає…

На весіллі гірко кричали, рахували поцілунок скільки триває, та й втомилися рахувати…

Марина Юріївна забула свої мрії.

Звісно, Максим зять її улюблений. Вона його плекала для доньки, хіба від добра добра шукають?

Помутніння якесь. Бач, як його там… Владислав! Хай би йшов він! І дім йому не котедж, і старий Ланос йому не джип, та й ми, мабуть, не люди?

Сам він брехливий, хай із такими і знається, як сам!

А в наших онуків по батькові буде Максимович!

Це значить самі найкращі – по максимуму любові й радості в житті!

КІНЕЦЬ.