Одного разу (я тоді вже дитину чекала), я прокинулася, і дуже захотіла хліба з маслом. Свекруха якраз принесла з магазину буханку свіженького хліба, і я так захотіла тієї скоринки, що словами не передати. Я хотіла вже відрізати собі горбушку, але свекруха практично вирвала у мене з рук буханку свіжого хліба, і сказала, що у нас ще є вчорашній, і треба спочатку його доїсти. Тоді я зробила так, як вона сказала, але осад від тієї ситуації у мене залишився на все життя. Можливо, це через мій цікавий стан, адже я тоді була на 8-му місяці
Відразу після весілля мій чоловік мене до себе привів. Жити з свекрухою я не хотіла, але іншого виходу у нас не було. У моїх батьків будинок був невеликий, і ще у них було двоє молодших дітей, бо я найстарша, тому ми і пішли до чоловікових батьків.
Я з самого початку бачила, що нічого доброго з цього не буде. У свекрухи моєї був такий характер, що вона з своєю мамою і сестрою рідною все життя ворогувала, не кажучи вже про сусідів, з якими вона давно пересварилася.
У будь-якій ситуації її слово мало бути зверху. Свого чоловіка вона до цього привчила вже настільки, що він навіть не втручався, всі важливі справи вирішувала свекруха.
Мені було відверто страшно входити в їхню родину, але мій чоловік мене заспокоїв, запевнив, що це лише на перший час, а потім він грошей заробить, і ми собі окрему хату збудуємо.
В домі свекрухи мені було дуже важко, вона картала мене за найменшу дрібницю. До того ж, ще й жадібною була дуже.
Одного разу (я тоді вже дитину чекала), я прокинулася, і дуже захотіла хліба з маслом. Свекруха якраз принесла з магазину буханку свіженького хліба, і я так захотіла тієї скоринки, що словами не передати.
Я хотіла вже відрізати собі горбушку, але свекруха практично вирвала у мене з рук буханку свіжого хліба, і сказала, що у нас ще є вчорашній, і треба спочатку його доїсти.
Тоді я зробила так, як вона сказала, але осад від тієї ситуації у мене залишився на все життя. Можливо, це через мій цікавий стан, адже я тоді була на 8-му місяці.
Про своє життя у свекрухи я можу багато розповідати, але той випадок чомусь мені запам’ятався найбільше. Прожили ми у неї 18 років, а потім, коли моя донька стала студенткою, я сама зібралася і поїхала на заробітки у Грецію. На чоловіка надії було мало, далі обіцянок його плани про наш власний будинок не пішли.
Мені було 38 років, коли я стала заробітчанкою. Через 10 років у нас уже був свій будинок – я заробляла, а чоловік будував, добре, що хоч на це у нього вистачило сил і терпіння.
Свій 50-річний ювілей я вже святкувала вдома, у власному будинку. Більше на заробітки я вже не їхала, ми з чоловіком відкрили у нас в селі невеликий продуктовий магазин.
Гроші у мене були, я порадилася з людьми, як це зробити, і у нас все вийшло. Поступово наш бізнес став розширюватися, і тепер у нас є три магазини – один у нас в селі, і два в сусідніх селах.
Чоловік мій гроші заробити не вміє, і керувати не вміє, але він мені в усьому допомагає, і разом ми справляємося. До того ж, наша донька заміж вийшла, і зятя привела, так що тепер вже і вони теж допомагають.
Останнім часом свекруха моя стала здавати, хворіє постійно, і вже за межі свого двору навіть не виходить. Зрозуміло, що за нею догляд потрібен. А в нас часу нема, тому я плачу сусідці щомісяця 4 тисячі гривень, а вона свекрусі по господарству допомагає.
Я теж заїжджаю до неї часто, зранку прийму товар в магазині, візьму їй чогось смачненького і заїду машиною на кілька хвилин. Я завжди привожу свекрусі свіжий хліб, бо не хочу, щоб вона їла черствий.
А якщо у неї залишається вчорашнього шматочок, то я забираю додому, і спечу котлеток (я завжди додаю розмочений хліб у фарш, так котлетки смачніші виходять).
Той випадок, коли вона мені пошкодувала свіжого хліба, запам’ятався мені на все життя. Я її пробачила давно. Бог до мене добрий, тепер я маю все, що треба, але той випадок мене навчив, що завжди треба бути людяним.