Я часто чула, що трудоголізм до добра не доводить. Але більшість людей зазвичай мають на увазі здоров’я та тривалість життя. А ось мій випадок вплинув на зовсім іншу сферу життя.

Річ у тому, що мене виростили прийомні батьки. Рідна мати відмовилася від мене ще в лікарні, і коли мені виповнилося три роки, мене вдочерили. Мама з татом особливо не приховували, що я їм не рідна дочка. Але при цьому любили, всіляко дбали та робили все, щоб я росла в достатку.

Самі ми жили не дуже багато, але це не завадило прийомним батькам дати мені найкращу освіту з доступної, і до закінчення школи я твердо вирішила, що хочу відплатити їм тим же. Після дев’ятого класу вступила на бухгалтера, потім влаштувалася на роботу, водночас вчилася в університеті, здобувала економічну освіту на заочному відділені.

До двадцяти п’яти років я вже мала гарну зарплату і змогла забезпечити своїм батькам гідну старість. Тоді замислилася і про власну долю.

Данило здавався мені ідеальним кандидатом на шлюб. Розумний, самостійний, із гарної родини. Даня був справжнім красенем, за ним бігали всі дівчата нашого потоку. І з багатьох варіантів він обрав саме мене.

– Ти одна не бігала за мною як шалена в універі, і створюєш враження вкрай серйозної та начитаної дівчини, – сказав він мені якось.

– Ідеальна дружина!

Незабаром після весілля я чекала дитину. І, якщо чесно, поки я була в декреті, мені хотілося на стіну лізти – як мені було нудно! Я хотіла повернутися до своїх улюблених цифр та фінансів. Чоловік мене намагався підтримувати, покірно витримував усі мої примхи та сам працював удвічі більше.

З’явилися у нас дві прекрасні дівчинки – Ангеліна та Лідія. Обидві дуже схожі на свого батька, найпрекрасніші малята на світі. Але як тільки мій декрет закінчився, як робота знову стала для мене центром життя. Фактично, дівчаток виховував Даня та бабусі з дідусями, а я поринула в роботу.

Кілька років так, як в запаморочені. Більше часу на роботі, понаднормові, всі звіти доводила до ідеалу. Додому поверталася пізно, сил вистачало тільки поцілувати доньок та чоловіка та впасти у ліжко. А вранці прокинутися раніше за всіх, приготувати сніданок і знову на роботу.

Дівчатка встигли вирости з маленьких принцес у юних дівчат. І я особливо не поринала в їхнє життя, тільки давала гроші та знову йшла у світ цифр. Чоловік зовсім опинився на другому плані. Навіть коли не стало його батьків, я не пішла на церемонію прощання через роботу. І, мабуть, тоді Даня й зачаїв на мене образу.

Якогось дня мені вдалося здійснити свою мрію. Мене підвищили до начальника економічного відділу великої компанії, де я працювала. У день, коли про це оголосили, директор компанії вмовила мене піти раніше і відзначити цю подію. Тому додому я прийшла на кілька годин раніше, ніж звичайно. У хаті стояла тиша — доньок не було. Але зі спальні я почула дивні звуки.

Я зазирнула за двері та завмерла. У цей момент у мене виникло відчуття, що моє серце пропустило удар, і потім розлетілося на сотні шматочків. У нашому подружньому ліжку мій Даня цілував нашу сусідку, що жила у квартирі навпроти.

Ох, яка я була зла! Тоді я й думати забула, що сама перестала приділяти увагу чоловікові. Я влаштувала гучний скандал, вигнала цю легковажну з помешкання і зажадала від чоловіка пояснень. Спочатку він намагався, як завжди, виправдатися, мовляв, ти не так все зрозуміла, але коли я сказала, щоб він не робив з мене дурепу, Данило, мабуть, не витримав.

– Та ти і є дурепа, Маша! – обурено вигукнув чоловік.

– Ти за своєю роботою взагалі нічого не бачиш вже скільки років?! Ти думаєш, я до старості повинен свої потреби ігнорувати? Та ти взагалі зовсім на нашу родину забила! Навіть не знає, що Ангеліна зустрічається з якимось малолітнім хуліганом, а Ліда готова рідну сестру придушити!

Не встигла я нічого відповісти, як двері в коридорі знову грюкнули, і одразу пролунали голоси дочок. Злі й незадоволені, голоси миттєво переросли в шум і гуркіт. Ми з Данилом кинулись у коридор і застигли. Ліда з Ангеліною билися прямо посеред коридору, обзиваючи одна одну останніми словами. Нам ледве вдалося розняти дівчат.

Розмова того вечора видалася вкрай важкою для всіх нас. Чоловік зізнався, що більше нічого до мене не відчуває, якщо я не готова і далі заплющувати очі на зради, нам краще розлучитися.

А Ангеліна з Лідою справді давно перебували в глибокій сварці, бо сильно одна від одної відрізнялися.

Ангеліна була впевнена, що наше з Данилом розлучення було неминучим, тому пустилася в рознос, а Лідка намагалася її переконати у протилежному та осуджувала її за погану поведінку. Це і стало причиною їхніх натягнутих стосунків.

Мені знадобилося кілька днів, щоб прийняти рішення. З чоловіком ми зрештою розлучилися. Квартиру розділили навпіл. Ліда висловила бажання жити з батьком, а Ангеліна, наче відчувши зміни у моєму світогляді, залишилася зі мною. Тим більше їм із сестрою явно не хотілося й надалі жити під одним дахом.

Мені знадобилося майже пів року, щоб навчитися розподіляти час. Робота перестала займати всю мою увагу, я намагалася більше проводити час із донькою. Ліда теж іноді навідувалася в гості, і згодом їхні розбіжності із сестрою зійшли нанівець.

Ангеліна познайомила мене зі своїм молодим чоловіком, і виявилося, що Данило наговорив на нього лише тому, що він був із бідної родини. Тоді я навіть подумала, що можливо і на краще, що ми розійшлися.

Зараз моє життя схоже на нормальне. У мене стабільний дохід та непогана фінансова подушка до пенсії. Дочки навчаються в університеті, і в обох усе склалося щасливо. Колишній чоловік одружився вдруге, а в мене невеликий службовий роман.

Але одне можу сказати точно – я зробила висновок із цієї історії. Скільки я втратила моментів зі своїми дівчатами та чоловіком, поки працювала та чогось домагалась. Сім’я все ж таки повинна стояти на першому місці в житті, а не робота.

КІНЕЦЬ.