Моєї рідної сестри Зої не було в нашому житті майже 20 років. Вона рано поїхала з дому, бо завжди казала, що село – це не для неї. А тепер сестра повернулася, і хоче жити в будинку, який ми з чоловіком звели за власний кошт.

20 років тому Зоя поїхала підкорювати столицю, вона вчитися хотіла, але в університет їй не вдалося поступити, замало знань було. Зате моя сестра була дуже вродливою, вона знала про це, і тому вирішила, що їй треба вдало вийти заміж.

Цей план, на відміну від попереднього, спрацював, Зоя знайшла собі нареченого з квартирою і машиною, зять був справжнім багатієм.

Після вдалого заміжжя Зоя від нас відділилася, напевно, вона нас соромилася. Бо жодного разу за стільки років вона чоловіка свого до нас в село не привезла. І до себе нас теж не кликала. Мені було байдуже, а от за маму було прикро, бо Зоя про неї не згадувала навіть на великі свята – вони в цей час з чоловіком завжди кудись за кордон подорожували.

Біля мами завжди була я і мій чоловік. Жили ми поряд, по сусідству з нею, бо мій чоловік був моїм сусідом. Я після весілля пішла жити в невістки, в хату до його мами, бо вона була, все ж, більша, ніж наша.

Ми хоч і були бідними, та на місці не стояли. Мій чоловік став на заробітки їздити, і у нас гроші з’явилися. Ми їх стали вкладати в мамин будинок, бо мені було шкода дивитися, як мама бідує, та вона воду з криниці все життя у відрах носила. Тож ми спочатку мамі воду провели, потім зробили в хаті всі зручності – туалет, ванну, потім стали вже будинок розбудовувати.

Мама раділа, і пообіцяла, що за це все своє майно вона на мене перепише, бо Зої і так не треба, у неї все є.

Ми стали ще більше вкладатися у будинок, коли зрозуміли, що все це наше. За 20 років ми з чоловіком його до невпізнання перебудували. А потім, коли будинок вже став значно більшим, ніж у свекрухи, ми переїхали до моєї мами і стали жити разом з нею.

Нещодавно, на жаль, мами не стало, сестра навіть на похорон не приїхала, бо вона в цей час відпочивала в Єгипті. І на 40 днів теж не приїхала, хоча вже була в Україні.

А кілька тижнів тому сестра, нарешті, до нас таки завітала. Я думала, що вона просто так приїхала, а виявилося все набагато складніше. Зою кинув її багатій, і вона залишилася ні з чим. Приїхала в село, щоб подумати, що їй далі робити. Але коли побачила, як гарно ми все тут облаштували, вона вирішила, що залишиться тут поки-що.

А ще, сестра мені заявила, що вона буде претендувати на половину маминого будинку, хоча вона добре знає, що мама оформила будинок по заповіту лише на мене одну. Та сестру це не зупиняє, як і не зупиняє те, що їй відомо, що ми цей будинок практично з нуля підняли і витратили на все шалені гроші – Зоя сказала, що буде з нами судитися за спадщину.

Зараз вона живе з нами, в нашій хаті, і їздить в місто, шукає юристів. Мені так неприємно від цієї ситуації, що словами не передати.

Я навіть не знаю, як правильно поводити себе в такій ситуації, бо від рідної сестри я такого точно не чекала.

Джерело