Більшість людей, які бачили Марину вперше, ніколи не повірили б, що ця дівчина має жорсткий характер. Зовні вона була схожа на наївну дівчинку, що дивилася на світ крізь рожеві окуляри.

Їй було 27 років і виглядала вона дуже молодо. Струнка фігурка, блискуче світле волосся, відкритий погляд великих блакитних очей. В мене хороша генетика, пояснювала вона. У нашій родині всім жінкам так пощастило.

Незважаючи на таку оманливу зовнішність, Марина завжди вміла постояти за себе. Часто ті, хто намагався диктувати Марині свої умови, з подивом виявляли не наївну дівчинку, а різку, впевнену в собі молоду жінку, яка готова була будь-кому дати відсіч. Вона любила користуватися зовнішністю наївної милої дівчини, вміло приховуючи свій жорсткий характер.

З Ігором вона познайомилася кілька місяців тому і сама підвела це знайомство до весілля. Він вже був раніше одружений, шлюб тривав 2 роки. Розлучився, бо не зійшлися характерами, відповідав він на запитання Марини. До того ж, як потім говорила моя мама, колишня дружина виявилася надто вимогливою. Все їй було не так, всім була незадоволена, ще й з моєю сім’єю ніяк не могла порозумітися.

– Тобто твоя мама не злюбила колишню невістку, – одразу уточнила Марина.

– Та не зовсім так. Моя мама дуже дбайлива людина. Все робила, щоб ми жили у спокій, а моїй колишній це не подобалося. Їй здавалося, що свекруха лізе не в свою справу. Жили ми разом, розпочалися сварки, з’ясування стосунків. От я й не витримав, подав на розлучення, – чесно зізнався Ігор.

– Отже, ви жили разом із твоєю мамою, – задумливо промовила Марина. Вона мала власну маленьку квартиру, але їй так хотілося жити у великому гарному будинку!

Знайомство з батьками Марини та Ігора пройшло гладко. Дівчина постаралася справити на майбутню свекруху враження доброзичливої, не сварливої людини з м’яким характером. Ігор їй подобався, вона вважала, що для неї цей хлопець найкращий кандидат у чоловіки. Марина чудово розуміла, що з матір’ю майбутнього чоловіка потрібно одразу налагодити контакт, щоб жити спокійним сімейним життям.

Їй було приємно почути слова майбутньої свекрухи під кінець вечора знайомства: – Я рада, що мій син вибрав таку милу і розсудливу дівчину, як ти. Адже найчастіше руйнують родину сварки між подружжям. Коли жінка намагається всім заправляти, зовсім не прислухаючись до чоловіка. Я бачу, що ти зовсім не така, і ми з тобою знайдемо спільну мову.

Марині вдалося справити враження на свекруху своєю чарівністю, вона була впевнена в цьому того вечора. Клопоту перед весіллям було багато. Довелося запрошувати всю численну рідню.

– Нічого собі, на бенкет вийде вісімдесят чоловік, – свиснув Ігор, переглядаючи список гостей. – І більшу половину з них я навіть не знаю.

– Це мої родичі. Моя мама з багатодітної родини, у неї 3 брати та 2 сестри, кожен приїде зі своєю другою половиною та дітьми, от і порахуй, – відповіла Марина. – Я всіх попередила, що не треба нам дарувати непотрібний мотлох, тільки гроші. Що треба буде, ми самі потім купимо.

Своїх грошей у молодих на таке весілля не знайшлося, довелося просити батьків. Марині без питань дали частину грошей на весільні витрати, а майбутня свекруха відмовилася спонсорувати молоду пару. Ігор обіцяв матері повернути гроші їй відразу ж після весілля, але та заявила синові, – нехай Марина сама оплачує своїх родичів, там же більшість гостей буде з її боку. Грошей на весілля не дам.

Урочистість вдалося. Марина в білій сукні нареченої була сама чарівність. Після офіційної церемонії Марина та Ігор у супроводі великого натовпу рідних та знайомих поїхали до ресторану. Гості з конвертами в руці підходили до молодих та вітали. Ці конверти Марина складала у спеціальну сумку.

Шумний натовп запрошених гостей розсідався по місцях. – Сумка з конвертами важка вийшла, – прошепотіла Марина чоловікові на вухо. Почалися нескінченні тости, конкурси, танці. Банкетний зал почав рухатися. Гості розбрелися по ресторану. Наречений хотів уже приєднатися до своїх друзів, але Марина зупинила його.

– Ігоре, тут сумка з грошима. Не буду я ходити по залі з нею в руці, а залишити просто так теж не можу. Мало, що може статися.

– То давайте я придивлюся. Я побережу ваш скарб, у чому проблема, – несподівано за спиною Марини пролунав голос матері Ігора.

– Мамо, зроби послугу. Ми з Мариною хочемо потанцювати, бо сидимо тут як прив’язані, – зрадів Ігор.

– Діти, не хвилюйтеся. Я очей із сумки не спущу, – запевнила свекруха молодих. Марина передала їй сумку з грошима, і вони з Ігором пішли.

Протягом наступної години Марина постійно поглядала в той бік. Софія Григорівна сиділа на тому самому місці. Сумка була біля неї. Марина остаточно заспокоїлася і з головою поринула у свято.

До кінця вечора гості проводжали щасливих та втомлених молодих. Біля виходу з ресторану Марина раптом згадала, що вона забула забрати у свекрухи сумку з грошима і швидко повернулася назад. Обійшла весь зал. Свекрухи ніде не було. Куди вона поділася, наче ще хвилин двадцять тому сиділа за столом, занепокоїлася Марина.

Вона знову повернулася до чоловіка і попросила його набрати номер Софії Григорівни. У телефоні лунали лише довгі гудки.

– Та не хвилюйся ти. Давай сідай у машину, бо вже всі гості дивляться на нас. Я завтра заїду до мами і заберу в неї сумку, – сказав Ігор.

Наступного дня молодята прокинулися пізно. Тільки надвечір Ігор зідзвонився з матір’ю і вирушив до неї за сумкою. – Я ж казав, що все буде гаразд, а ти переживала.

Марина взяла сумку і відчула, що та надто легка.

– Ти нічого звідси не брав, – спитала вона чоловіка.

– Мені здається, вона була набагато важчою.

– Дорога, ти вчора була в такому радісному настрої, могла все переплутати.

– Перевіримо.

– Марина почала виймати конверти. Відкривши черговий конверт від матері та перерахувавши гроші, вона зрозуміла, що там менше, ніж їй обіцяла мати.

– Тут не вистачає половини суми. – Марина ще раз перерахувала гроші.

– Мені мама казала, скільки вона подарує нам.

– Може, твоя мати поклала менше, ніж тобі сказала?

Марина набрала номер своєї матері. Та її запевнила, що поклала у конверт саме обіцяну суму. Дізнавшись, що грошей виявилося менше і про те, що сумка з конвертами була біля свахи, вона порадила дочці зателефонувати родичам та уточнити усі суми.

– Нехай мені стане соромно, але я уточню суму подарунка у кожного свого родича, – Марина уважно перераховувала гроші та підписувала конверти. Ігор здивовано дивився на неї. На пропозицію дружини йому обдзвонити своїх родичів та друзів він відповів відмовою.

Марина вже розуміла, хто взяв гроші, але відмовлялася у це вірити.

– Це ж незручно, що ти будеш себе соромити, – намагався відмовити дружину Ігор.

– Ні, я все з’ясую і пред’явлю тому, хто взяв мої гроші.

Марина передзвонила майже всім своїм родичам із запитанням, хто скільки поклав грошей. Ті здивовано відповіли. У всіх конвертах від рідних Марини не вистачало половини суми, де трохи більше, де менше. Марина не могла повірити своїм очам.

– Ігоре, це як називається? Твоя мати, користуючись моментом, забрала у нас гроші? – Без кінця повторювала вона.

– Чому ти одразу думаєш на мою маму? Вона не могла, – стверджував Ігор.

– А хто тоді? Я сумку з рук не спускала, потім передала твоїй мамі. Поїхали до неї, все з’ясуємо.

– Незручно звинувачувати літню людину ось так одразу, нічого не дізнавшись, – намагався зупинити дружину Ігор.

Марина його не слухала, вона вже одяглась і вийшла із квартири. Доїхавши на таксі, через півгодини вона вже дзвонила до свекрухи.

– Доброго дня. Вибачте, що без запрошення, але справа не терпить зволікання, – з порога заявила Марина. Вона не стала чекати на запрошення від свекрухи і відразу попрямувала на кухню.

– Що за тон? Що трапилося, а Ігор де?

– У тій сумці лежала велика сума грошей. Виявилося, що у всіх конвертах, які подарували нам мої рідні, не вистачає половини!

– На що ти натякаєш. Я взяла гроші? – сплеснула руками свекруха.

– Я не натякаю, я прямо говорю. Ви побачили, що ми їдемо і сховалися, а потім спокійно поїхали додому. Вчинили розумно, залишили половину. Напевно, думали, що я не дізнаватимуся, хто і скільки подарував. Я вимагаю, щоб ви повернули мені гроші.

Софія Григорівна почала пояснювати, що гроші могли випасти, що родичі вигадують. – І взагалі, сумка була в тебе, звідки мені знати, може, це зробила саме ти, щоб з моїм сином не ділитися грошима. Ти спершу спробуй, доведи, що я взагалі відкривала вашу сумку. Наклеп хочеш на мене навести? Нема у мене ваших грошей! Ти спочатку надай докази, що це я взяла, а потім чже лізь сюди, – свекруха пішла в наступ.

Марині все було ясно. Від прикрості, що її так легко обвели, вона навіть тупнула ногою. Обличчя її скривилося. Вона насупилась і, примруживши одне око, подивилася на Софію Григорівну. Та позадкувала і взяла телефон.

– Сину, що тут твоя дружина витворяє! Тільки вчора побралися, а сьогодні вона вже звинувачує мене. Я подумала, ось тобі пощастило, попався такий ангел. А тут ще гірше, ніж була твоя попередня дружина, – вигукнула вона в трубку.

– Не старайтеся так, глядачів тут нема. Ваш акторський талант даремно пропадає, – Марина зрозуміла, що з грошима можна було вже попрощатися.

– Я знаю, що ви забрали мої гроші, і ви це знаєте. Тому мій дім для вас закритий з цього моменту, – тихо прошепотіла Марина і попрямувала до виходу.

Коли Марина приїхала додому і все сказала чоловікові, той промовчав. Гроші повернути не вдалось. Минуло кілька місяців. Свекруха до себе в хату Марина не пускає. Та всім скаржиться, що якась негідниця попалася синочку, її не поважає. Ігор дипломатично мовчить.

КІНЕЦЬ.