Тетяна Миколаївна прокинулася дуже рано. Годині о 4 ранку. Зовсім не виспалася. А ще й заснула вона вчора абияк.

Ніяк не могла відволіктися від неприємних думок, крутилася і все сперечалася подумки з дочкою Ірою.

І зараз ось також. Не встигла прокинутися від важкого сну, як тут же знову в голові згадалася вчорашня розмова з дочкою.

Як вони сварилися! Як сварилися! Та чув би її чоловік, який вже на небесах, він би одразу Ірці щось сказав, що не можна так з матір’ю говорити!

-Добра хоче! А хто, окрім матері, рідній дочці всю правду розповість! – вирішила Тетяна подумки.

Тетяна Миколаївна трохи полежала, стараючись повернути сон. Але сон не повертався. І тоді вона встала, накинула халат і побрела на кухню.

На кухні вся підлога була в смітті. Тетяна Миколаївна зітхнула, взяла віник і почала підмітати.

-Ну ось… Нічого їй не шкода! – бурчала вона.

– Це ж треба! Отаке в материному будинку! Невдячна! Ціни праці не знає! Ох! І горнятко своє теж…

Вона вже не знала, що й робити.

Тетяна Миколаївна витягла з-під кухонного столу маленьке горнятко, що тепер складалося з двох частин. Це горнятко вона купила дочці на якийсь із днів народження. Здається, десятий… Тоді якраз і сталася сварка з приводу харчування дочки. А точніше його відсутності.

-Ось, дочко, горнятко! – сказала тоді дочці Тетяна Миколаївна. – Горнятко, а не тарілка! Натяк розумієш?

Тетяна Миколаївна завжди була дуже стрункою. Висока, худорлява, з чудовою поставою. Яке ж було її розчарування, коли вона зрозуміла, що дочка Іра пішла не в неї. Звичайно, вона продовжувала любити дочку. Це ж дочка! Але все ж таки зовнішністю Іри вона була засмучена.

Дочка була кругленька. До якогось моменту Тетяна Миколаївна все сподівалася, що вона підросте, що пройде все. Але до десяти років стало ясно, що дочка зовсім інша. Маленька, з широкими плечима і майже без талії…

А ще апетит, як у мужика. Вони могли тоді з татом сісти і з’їсти двоє величезну сковорідку смаженої картопельки. І печивом з чаєм на десерт…

Тетяна Миколаївна дуже переймалася майбутнім своєї доньки. Адже ясно, що це зараз все одно, наскільки ти гарна в порівнянні з іншими дівчатами. А далі що? Далі те, коли хлопчаки почнуть подобатися? Ось тоді й почнуться сльози!

І Тетяна Миколаївна, як відповідальна мати, звичайно ж взялася виправляти ситуацію. Ось і подарувала це горнятко.
-Ні, не зрозуміла, – закліпала тоді очима Ірина. – Про що натяк?

-Про те, щоб ти поменше їла і побільше води! Це корисно!

Іра тоді надулася, але горнятко взяла. Сухо подякувала, а потім зʼїла три шматки святкового торта. Сама Тетяна Миколаївна тоді тільки трохи спробувала. А Ірка з батьком увесь зʼїли!

-Іринко, – хитала головою Тетяна Миколаївна.

– Рідко побачиш, щоб дівчинка так багато їла.

-Таню, припини, – зупинив тоді Тетяну Миколаївну чоловік.

– Нехай їсть скільки хоче.

-Ага! А нареченого ми їй де візьмемо? На базарі купимо?

Ох, як Іра тоді сварилася! Казала, що Тетяна її не любить! А як це не любить? Адже з любові ж каже. Якби не любила, хіба стала б на помилки і недоліки вказувати? Адже сусідським дівчатам вона такого не каже, хай хоч що хочуть роблять! А свою дочку шкода!

-Хто тобі окрім рідної матері скаже це! – відповідала Тетяна Миколаївна. – Кому ти потрібна крім нас із татом!

Загалом сварка вийшла потворна… День народження був зіпсований, і помирилася Тетяна Миколаївна з Ірою тільки наступного дня.

І з того дня Тетяна Миколаївна зрозуміла, що безпосередньо до доньки підходити із цим запитанням не можна. Потрібно якось м’яко, по-хитрому…

Тоді і на танці її намагалася записати, і на фітнес, і гімнастику. Але Іра вперлася. Хочу на шахи і в музичну школу. А от рухатись не хочу.

А ще батько тоді її підтримав. Мовляв, Таня, відчепись від неї, хай сма вирішує.

А Тетяна Миколаївна продовжувала переживати. Вона бачила, як розквітають однокласниці доньки, якими чарівними вони стають. І виключно у виховних цілях вказувала Ірі те що, дочка має на них рівнятися. І знову були сварки і заяви, що Тетяна Миколаївна не любить Іру.

Але треба визнати, що все обійшлося. Й Іра дуже вдало заміж вийшла. Чоловік у неї не сказати, що красень, але й Іра не Міс Всесвіт. Зате добрий і гроші вміє заробити. А що ще від чоловіка треба?

І все було б чудово, тільки от онука Катруся знову не в Тетяну Миколаївну пішла! І ось вчора дочка і заявила, що якщо вона, Тетяна Миколаївна, не припинить Катрусі говорити всяке, то вона їм бачитися не дозволить!

-Це ось ким треба бути, щоб таке рідній матері сказати! Не чужі ж! – подумала Тетяна.

Але Тетяна Миколаївна сама теж «хороша». Досі соромно! Почала дочка дорікати тим, що та на неї внучку залишає, коли зручно.А втручатися у виховання не дає.

І начебто нічого такого особливо поганого не сказала. Адже справді так. Коли треба, то мамо, приїжджай, а тут на тобі – не лізь у виховання, а то не дам бачитися. Хіба так робиться?

Але Іра раптом заплакала. Почала говорити, що Тетяна Миколаївна її не любить і робить усе, щоб її засмутити.

А коли Тетяна Миколаївна почала сперечатися й казати, що хто ж, окрім рідної бабусі, онучці вкаже, як жити, Іра і влаштувала оте все вчорашнє…

-Дай мені спокійно жити, мамо! – говорила Іра. – Дай спокій! Не лізь хоч до Каті!

-Але Іро! Як же я не чіпатиму! Я ж бабуся! Не чужа людина! Як же я пройду повз, якщо бачу, як у внучки доля не в той бік іде!

-Пройди, мамо! Пройди повз! – кричала Іра і посуд все опинявся на підлозі…

А потім і дитяче горнятко, те, що Тетяна Миколаївна на десятиліття їй подарувала, на підлогу опинилося. А потім вона побігла у коридор, вдягла куртку, взяла сумку і вибігла з квартири.

Тетяна Миколаївна навіть розгубилася. Не звикла вона, що дочка так поводиться. Зазвичай щось просто упреться і не переконаєш. А от що влаштувала!

Прибирати бажання не залишилося. Так буває після сварок. Ось і залишила на ранок…

Тетяна Миколаївна втомлено сіла на табуретку, тримаючи в руках дві половинки горнятка.

-Треба склеїти, – вирішила вона. – Склею і прикрашу чимось. Можливо розмалюю. Як японці, склеюють чашки, і я склею. А потім Ірі зателефоную, помирюся.

Але дзвонити не довелося. Іра зателефонувала сама і попросила побути з Катрусею. Тон у неї був винуватий. Запитала, чи має Тетяна Миколаївна якісь побажання щодо нового столового сервізу. Мовляв, хоче купити замість старого…

-Жест примирення, – зрозуміла Тетяна Миколаївна. – Все ж таки любить мене, дорожить. От і добре. Адже не чужі ж. А з Катрусею, може, й обійдеться, і таку її видам заміж. Ірку ж он видала…