У них свій будинок, город, садок, кури-гуси. Але ні банки варення, ні курки, ні буряка не дочекаєшся! Та ще й ця дивна ситуація тепер з батьками чоловіка через дитину. тому й прошу поради.

Отже, дорогі читачі цього сайту, дуже прошу підказати, як мені повести себе у цій ситуації. Мені всього 24 роки, а чоловіку Аркадію 30 років. У шлюбі ми майже 2 роки. Три місяці тому ми стали батьками нашого первістка, синочка Марка, він наша довгоочікувана дитина.

До шлюбу і народження дитини стосунки у мене з батьками чоловіка були більш менш добрими. Ми приїжджали до них, вони до нас. Скажу одразу, що батьки дуже добрі люди, але прямолінійні, іноді не думають, що говорять і можуть спровокувати час від часу незручну ситуацію.

Ми живемо у квартирі чоловіка, яку купили йому батьки. І вони можуть прийти до нас, роздивлятися навкруги і запитувати ось так наївно: “А що у вас тут за пляма?”, “А що у вас, новий посуд? А навіщо ми ж давали синові старий?”, “що то у Аркаші джинси вже потерті, не хочете купити нові?».

Вони не те щоб на чомусь наполягали, але вважали за нормальне спілкуватися ось в такій манері. Я навіть до цього звикла в якомусь сенсі і намагалася спокійно відповідати. До речі, мій чоловік дуже шанобливо ставиться до батьків і нічого поганого їм ніколи не скаже – так добре вихований.

Конфлікт трапився після народження сина. Коли ми приїхали з Марком до свекрів у гості, я помітила якесь інше ставлення до нас, оскільки ми не надто зважаємо на їхню думку щодо виховання дитини. хоча я ще під час очікування малюка говорила всім, що ми не виховуватимемо сина як це робили вони у свій час.

Ну на приклад, якщо у вас були, наприклад, ходунки, це не значить, що вони будуть у нас. Свекри на це кивали головою, мовляв, та що ви там розумієте, ми все одно знаємо краще. Я й на це не зважала, адже сім’я наша і тільки нам із чоловіком вирішувати, як буде вихований наш син. Ми вчимося всьому нехай на помилках, але це наша практика, наше життя.

До речі, нам ніхто не допомагає, мої батьки взагалі дуже далеко, в іншій області, а свекри в селі не далеко від нашого міста. Ми з усім справляємось самі удвох. Вони хоч і тримають господарство, нам навіть харчами не допомагають ніколи, все зайве вони продають на ринку чи по знайомим.

Але ж у чому, власне, стався конфлікт, запитаєте ви. Коли ми бували  у свекрів дома, неодноразово помічали, що вони роблять те, що не робимо ми з сином. Наприклад, сильно його заколисують, а я проти цього і чоловік також. Ми неодноразово спокійно говорили: будь ласка, так не робіть, на що отримували відповідь: «без вас розберемося».

Коли така ситуація виникла знову, мій чоловік уже не витримав і сказав досить різко, що нам це не подобається, будь ласка, робіть, як ми вам скажемо. Свекри на це відреагували бурхливо, сказали, що ми перебуваємо в їхньому будинку, а значить, вони робитимуть так, як вважають за потрібне.

Ось тут і почалося. Ми заявили, що це насамперед наш син, що треба прислухатися і поважати наше виховання та думку. На що у відповідь – ми виростили Аркадія, а значить, ми і наша думка їм не указ. Я не вступала у дискусію, все говорив мій чоловік. Але я чула, як його батько казав, що він нічого не досяг у цьому житті, не вміє багато заробляти.

Хоча мій чоловік чудовий тато і обіймає хорошу посаду на роботі, на відміну від його батька. І ось в момент такої суперечки батьки Аркадія і сказали: не приїжджайте тоді до нас, раз ви такі розумні.

Тепер я дуже ображена на свекрів за їхнє ставлення до Аркадія і через те, що не зважають на нашу думку. І приїжджати до них справді вже зовсім не хочеться. Але ж це батьки чоловіка, і які б вони не були, чоловік поважає їх і хоче зустрічей. Він з ними все рівно підтримує звязок, спілкуються телефоном як раніше.

Але що робити мені? У мене просто зникла повага до них після цієї ситуації. Незважаючи на те, що сто я вибачилася за всіх, що намагалася припинити конфлікт, вони висловили, що їхній син змінився не на краще після шлюбу і дали зрозуміти, що винна в цьому саме я.

Моя думка така, що вони не можуть нормально відпустити його до своєї сім’ї. у доросле життя. вважають його маленьким хлопчиком. Вони не можуть звикнути і зрозуміти, що Аркадій – дорослий! Мені не хочеться їздити до них і поводитись, наче нічого не сталося. А чоловік хоче їздити іноді всім разом. Що мені робити? Буду вдячна за поради!

Джерело