Михайло, складна й замкнена особистість, насолоджувався своєю самотністю, на жах своєї владної матері. Вона вимагала онуків, переконуючи Михайла завести сім’ю.

Зрештою Михайло поступився і почав шукати собі партнерку, яка була б зовсім самотня, без родичів. Він хотів зробити з неї слухняну компаньйонку. Зупинившись на місцевому технікумі, Михайло подумав: “Вони там не надто розумні, їх легше сформувати.

Після весілля вона покине технікум”. Через знайомих Михайло вибрав Аню, осиротілу дівчину. Поспілкувавшись в Інтернеті, він запросив її до ресторану, скориставшись її наївністю.

Через кілька побачень він показав їй свій доглянутий будинок, чекаючи на похвалу. Минули місяці, вони стали жити разом, Аня мимоволі перетворилася на хатню робітницю. Михайло зробив пропозицію, запропонувавши утримання за домашнє господарство та дітонародження.

Наївна Ганна, не бачачи інших перспектив, погодилася. Весілля вони планували тихе, причому Ані заборонили запрошувати друзів. За сніданком вона з радістю говорила:

“Скоро ми зможемо називати один одного чоловіком та дружиною!”. “Ти цього ще не заслужила”, – відповів Михайло, – “ми домовилися, що ти народжуватимеш дітей.

Як тільки завагітнієш, зможеш називати мене чоловіком.” Незабаром він взагалі висловив подив з приводу того, що вона ще не вагітна, хоча очікував, що до їхнього весілля вона буде чекати дитну.

Це стало знаком для Ані. За тиждень до весілля вона скасувала весілля, зрозумівши, що, що б там не чекало на неї попереду, це буде краще за нареченого, який демонструє своє тиранство, ще не одружившись…