Останні 8 років я була заміжня і жила в невеликій двокімнатній квартирі, яку мені подарувала бабуся, яка переїхала до моїх батьків. Ми з чоловіком вирішили не робити тут ремонт, а зосередитись на вихованні наших дітей.

Мої стосунки зі свекрами, особливо зі свекрухою, були непростими. Я завжди почувала себе не у своїй тарілці у селі батьків чоловіка. Їхній будинок бездоганний, більше схожий на музей, і я часто почуваюся там незручно та небажаною.

Свекруха – прекрасна господиня, але її строгість до чистоти та порядку заважає мені та моїм дітям розслабитися та бути самими собою.

Незважаючи на те, що ми завжди відчували себе зайвими в цьому будинку, але іноді відвідували їх, особливо після народження двох наших синів.

Свекруха часто дзвонила, висловлюючи нетерпіння побачити дітей, але наші візити завжди здавались їй порушенням ладу в будинку.

Вона постійно робила зауваження щодо поведінки дітей, критикувала їхню грайливість і моє виховання. Одна ще більша напруга виникла під час запланованого різдвяного візиту.

Ми мали залишитися на тиждень, але, витримавши лише один день постійної критики, я вирішила поїхати назад разом із дітьми. Я не бачила сенсу залишатися там, де нам явно не раділи.

Пізніше того ж вечора свекруха зателефонувала моєму чоловікові, скаржачись на моє рішення поїхати і критикуючи мій стиль виховання дітей. Чоловік вислухав її і навіть став на бік матері, а я воліла промовчати.

Я давно вже зрозуміла, що сперечатися з ними марно: ми просто маємо різні точки зору. Залишається тільки гадати: хто правий у цій ситуації?

КІНЕЦЬ.