Хотілося б розповісти про бабусю мого чоловіка, яку я просто терпіти не можу, хай Бог пробачить, але це нестерпно. Живемо ми разом півтора року, ніхто з його рідні нічого не мав проти. А що проти, у невістки своя квартира практично повністю облаштована, я ще й працювала. Свекруха і свекруха — дуже хороші люди, мама дуже тактовна, вихована жінка, батько працьовитий, але, на жаль, не є головою сім’ї.

Чому на жаль? Та тому, що голова сім’ї – його мати (бабуся чоловіка). Живуть вони утрьох у 3-кімнатній квартирі покійного (чергового) чоловіка бабусі. Маму чоловіка вона ніколи не сприймала, вважала, що та просто квартирантка, і що вона зіпсувала все в цьому житті.

Сина вона свого любить, а онука взагалі готова з’їсти, так сильно любить. Але онукові, на секунду, вже 27 років.

До минулого року він жив з ними, ні чого не потребував, зарплату прогулював, і під чітким заступництвом бабусі, він нічого не вміє по дому. Бабуся каже: «Навчиться ще». Ні розетку полагодити, ні полицю прикрутити, і все в цьому дусі. Бабуся весь час його шкодувала.

За півтора року вона встигла набриднути до жаху. Щоразу мені розповідає, що чоловік худий, синій і втомлений працює бідолаха до упаду (продавцем-консультантом техніки).

Досі не вірить, що я вмію готувати, чоловікові доводиться фотографувати та показувати їй! Уявляєте? Коли приходимо до них, намагається запхати в шлунок онука все, що є в холодильнику, каже, вже зовсім кістки випирають.

Вона навчилася приходити без попередження і стукоту до нас, у вихідні, коли ми, даруйте, ще в трусах ходимо або ще спимо. Любить відкрити холодильник, тумбочку, шафу, подивитися, що маємо.

Якщо щось приносить, то тільки те, що любить онучок. Пам’ятаю, був випадок, купили ми свекрусі на День народження букет квітів і сумку, то за сумку запитала скільки коштує?

А як дізналася вартість мало не впала. Збожеволіти, це ж половина пенсії! А за букет сказала, що це марна трата грошей, і навіщо він кому потрібний? Свекруха, бідолаха, вже звикла.

Ще бабуся взяла манеру дзвонити мені на домашній, коли я вихідна, о 8-й ранку, і запитувати, що я роблю, чи не сплю випадково.

Про весілля говорити не буду, бо вона туди гроші не вкладала й особливо не обурювалася, але про весільні гроші вона питала разів п’ять, і підраховувала, куди ж ми їх поділи? Чи не приховала я десь випадково?

Після весілля мені купили новий телефон, не дуже дорогий, тому що старий потонув. Вона вже пів року не може заспокоїтися, і все питає, ніби забула, скільки він коштує, навіщо мені.

На цю мить я чекаю дитину, вже на 4 місяці. Вона як дізналася, була не в захваті й заявила, що коляски зараз дуже дорогі.

Найбільше мене дратує те, що вона звалює нам всякий мотлох у вигляді консервації, яку в них ніхто не їсть. Привезла машину банок, нікому не потрібного варення, якого онук не їсть абсолютно, а влітку проситиме назад 300 банок, бо нікуди їй закочувати знову.

У мене теж є бабуся, і мама, вони також передають гостинці, але тільки ті, які ми дійсно їмо. Через забиту комору я не можу поставити баночку улюблених помідорів, які робить моя мама. Сама я, до речі, теж консервую, але в розумних масштабах. Бабця, звісно, не вірить у це.

Зараз вона до нас не приходить і не дзвонить, зате почала ходити через день до чоловіка на роботу, і тикає йому по 100-200 гривень, щоб купив собі чогось смачного, а також пече йому шарлотку, яка через день набридла не тільки чоловікові, а й нашій кішці. Він її не їсть, але сказати їй нічого не може.

Подумати про вітаміни для майбутнього правнука-правнучки, про якісь хоч апельсини для мене вона не може. Я ніхто, є лише онук.

А мені вона передає раз на тиждень мотлох, у вигляді 25 пакетів білого насіння з гарбуза, в якому вже моль завелася, і сушіння яблучне — після варіння компоту — спливають білі черв’яки. Більше нічого вона не приносить.

Що найбільше дратує — вона просить у мене звіт про консервацію, яку дала. Запитує, що ми відкривали з того? Що з’їли? Чому не з’їли?

Можна подумати, що її онук лише однією консервацією харчується. А ще вона хоче, щоб я працювала до кінця, до появи дитини практично, каже, що онук і так втомлюється, а ти ось працюєш на сидячій роботі, і хоч копійку приноситимеш.

Багато чого писати можу, але й так уже довга сповідь про ненависну бабусю. Хто стикався з чимось подібним і що мені робити у цій ситуації?

КІНЕЦЬ.