Одного вечора, повернувшись додому, я знайшла в передпокої сумку і подумала, що до нас приїхав родич.

Натомість мій чоловік спокійно заявив: “Ми більше не можемо жити разом.

Ми маємо розійтися”.

Його слова пролунали як кінець світу.

Він пішов, а я провела вечір у заціпенінні.

На щастя, наш син був з моєю матір’ю.

Ми часто сварилися, чоловік часто критикував мене, але я ніяк не чекала на розлучення.

Я була глибоко скривджена.

Після розлучення я найняла няню для нашого п’ятирічного сина і з головою поринула у роботу.

Ми також виконали давнє бажання – завели собаку, Рекса, проти чого виступав мій чоловік.

Він відвідував нашого сина лише в неділю. Я нічого не знала про його особисте життя і не цікавилася ним.

Поступово я змирилася зі своєю новою реальністю матері-одиначки. Минуло два роки, і я відчула себе в гармонії з навколишнім світом.

Навіть коли мій колишній чоловік натякнув на примирення, я дорожила своєю незалежністю.

Я навчилася розпоряджатися своїм часом, жити, не шукаючи схвалення і навіть займатися дрібним ремонтом будинку самостійно.

Зараз у моєму житті з’явився дехто особливий, але я не поспішаю із заміжжям.

Мені комфортно бути однією, і я ціную свою свободу. Якщо я коли-небудь знову вийду заміж, я маю намір не повторювати помилок свого минулого шлюбу.

КІНЕЦЬ.