Після весілля ми з чоловіком стали жити у його батьків, свого помешкання у нас тоді ще не було. Спілкувалися нормально, свекруха завжди мені допомагала, особливо коли з’явилася дитина. Ніколи не втручалася в наші стосунки з чоловіком.

У вихідні ми залишали їм дитину і могли кудись піти відпочити. Мені здавалося, що так завжди буде. Але нещодавно батьки чоловіка забрали із села до себе його бабусю.

Це була мама моєї свекрухи, яка вже не могла там жити сама. І у сім’ї почалися постійні сварки. Мені вона зовсім не заважала, навіть навпаки, коли всі йшли на роботу, мені було з ким поговорити та залишити дитину, щоб сходити до магазину.

Спочатку бабуся намагалася чимось допомогти, але моя свекруха була завжди незадоволена цим, часто навіть на неї кричала. Мені було її шкода, але я не втручалася. Не могла ж я своїй свекрусі робити зауваження та ще й у її домі.

Часто за свою бабусю заступався мій чоловік, він її дуже любив. У дитинстві він майже всі літні канікули проводив  у неї в селі.

Розповідав, що бабуся завжди допомагала його батькам то продуктами, то грошима. Але я не можу зрозуміти, чому ж тоді вона так дратує свекруху, тільки тому, що стара і тепер її треба доглядати.

Останнім часом у бабусі почали боліти ноги, особливо п’яти, тож вона й переїхала до нас. Проблеми з ногами з’явилися у неї давно, але вона намагалася лікувати хворобу народними методами, що не дало результатів, а лише було втрачено час. Бабуся останнім часом намагається ввечері, коли всі вдома не виходити зі своєї кімнати.

Якось чоловік прийшов із роботи і сказав, що треба буде привітати бабусю з днем народження, їй виповнюється вісімдесят років. Тут я подумала, що і свекруха стане трохи добрішою. Все-таки ювілей. Ми з чоловіком купили подарунок і ввечері, доки всі прийшли з роботи, я приготувала святкову вечерю, щоб усім разом за вечерею привітати бабусю.

Свекруха дуже розсердилася на мене, сказала, що це я за її спиною все організувала, щоб її підставити. Але я навіть подумати не могла, що рідна дочка забуде, що у мами день народження.

Після цього стосунки в будинку настільки зіпсувалися, що доведеться йти. Жаль тільки бабусю, так хоч ми з нею спілкувалися.

КІНЕЦЬ.