Не втомлюйтеся робити добро. Сутеніло надворі. Велетенські темно-сині хмари, гнані рвучким вітром, безладно та повільно пливли у темному вечірньому небі. Час від часу цю картину передгрозового неба пронизувала блискавка, а потім вчувався протяжний гуркіт грому.

Холодний та мокрий вітер безжально хлистав дерева та кущі, пригинав долу квіти і трави. Інколи здавалось, наче йому не терпілося почати справжню потужну літню грозу.

Старенький самотній священик якраз готувався до сну. Він ще стояв навколішки і шепотів свої молитви, коли перша важка крапля дощу впала на порослий мохом дах його невеличкого будинку і, розбuвшись, потекла маленькими струмочками додолу. За нею впала друга, третя краплина і за якусь мить шум дощу заглушив шепіт молитви.

Виливши у щирій розмові з Богом все, що наболіло на душі, старенький служитель вмостився у ліжку і, прислухаючись до мелодії дощу, непомітно для себе заснув. Але незабаром його сон порушив настирний стукіт у вікно.

– Хто б це міг бути у таку негоду? – подумав священик. – Хто там? – лагідно запитав, відчиняючи навстіж двері непроханому гостю.

Яскраве світло з будинку освітило поріг і відкрило перед господарем не зовсім приємну картину. Перед ним стояв звичайнісінький жебрак – брудний, обшарпаний.

– Впусти мене, будь ласка, переночувати, – благально промовив він. – Я цілий день був на вулиці, просив милостиню, але ніхто не дав мені навіть шматка хліба. Я дуже голодний, а тепер ще й ця гроза. У мене ніде немає притулку. Впусти мене лише на одну ніч, прошу тебе.

Старенький священик багато бачив на своєму віку. Та з роками його серце не зачерствіло до чужого горя і біди. Навпаки, він старався завжди робити те, що було угодне Богові. Але, разом з тим, він знав, що є люди, яким подобається бродяче життя і, пригрівши їх один раз, можна мати багато клопоту. Швиденько все обміркувавши, священик сказав нещасному бродязі:

– Гаразд. Заходь, але знай, що я приймаю тебе лише на одну ніч.

Він дав гостеві води, щоб помитися, нагодував його, постелив ліжко і ліг відпочивати.

Раптом сниться старенькому, що потрапив на небо. Навколо так гарно, так добре, що душа радіє. Розчулений священик заплакав й несміливо промовив:

– Невже я у раю?!

– Так, ти в раю, – відповів йому Ісус, котрий ішов назустріч, усміхаючись. – Ти – молодець! Сьогодні надав у своїй домівці притулок жебракові. Мені це дуже сподобалося. Ти правильно вчинив. Але, оскільки ти прийняв його на одну ніч, я тебе взяв до раю також лише на одну ніч.

Прокинувшись вранці, священик прийняв остаточне рішення, що скільки б разів у його двері не постукав жебрак, він завжди відкриє їх для нього. Це було правильне рішення. Адже Господь навчає людей: «Не втомлюйтеся, коли чините добре» (ІІ Сол. 3:13).

А як ми з вами, друзі? Чи не набридло нам у такий важкий, жoрстокий та невдячний час робити якомога більше добра, пам’ятаючи, що «ваша праця не марнотратна у Господі»

КІНЕЦЬ.