Ще коли я збиралася їхати додому, мені не сподобався тон, яким зі мною говорив мій чоловік, але я собі подумала, що то все через те, що він мене давно не бачив.

Я ж в Італії вже 5 років, і за весь цей час вдома я була лише один раз. Спочатку у мене довго документів не було, тому я і сиділа тихенько, мала роботу і працювала.

А коли я вже отримала пермессо, то приїхала додому на місяць, а потім знову повернулася на роботу.

Чоловікові моєму ніколи не подобалася ідея заробітків, він вважає, що чоловік і дружина мають жити разом, тоді це сім’я. До того ж, Олег був завжди переконаний, що у нас є все, що треба.

Ми живемо в селі, маємо власний будинок – невеликий, та все ж свій. Біля будинку є город, де ми вирощуємо практично все, що треба. Також господарку тримаємо, тож, на його думку – ми не бідуємо.

А я дивилася, як у сусідів, які виїхали за кордон, будинки ростуть як гриби, і мені теж дуже кортіло поїхати.

– Чого тобі ще треба? – бурчав чоловік.

– Мені нічого не треба, але ж у нас донька є, ще трохи, і заміж захоче виходити, а що ми їй можемо дати? – кажу.

– А чого ми, взагалі, маємо їй щось давати? Нам ніхто нічого не давав, ми все самі. Тому і донька наша як заміж вийде, то нехай з чоловіком і стараються, а ми чим зможем, тим допоможем, – розсудив мій Олег.

Але я його не послухала, щойно відсвяткувала свій 40-річний ювілей, розрахувалася з роботи (я в місцевому магазині продавчинею була), зібрала валізи, і поставила чоловіка перед фактом, що їду в Італію.

Він трохи побурчав, якийсь час позлився, а потім змирився. В Римі я зустріла свою сусідку з села, подругами ми з нею ніколи не були, але жили на одній вулиці. Ольга вже років 12 як в Італії, тому все знала, і коли мене зустріла в парку на Ребібії, то пообіцяла, що допоможе з роботою.

Вона працювала в одній сім’ї, доглядала 90-річного дідуся, а мені знайшла роботу в будинку навпроти – доглядати свата цього дідуся, моєму синьйору Александро було 86 років.

Ольга мені все пояснила, тому я швидко включилася в роботу. Заробляла я по тисячі євро в місяць (як і вона), але всі гроші я складала на купку, бо мені дуже хотілося швидко купити квартиру доньці, і повернутися додому до чоловіка. 20 років в Італії, як інші заробітчанки, я не планувала бути точно.

За 4 роки у мене вже була необхідна сума для того, щоб купити квартиру. І якраз я пермессо отримала. Тому приїхала додому, придбала житло для доньки – двокімнатну квартиру в новобудові, і була щаслива, що так швидко справилася з завданням.

Через місяць я повернулася в Італію, бо квартира сирець, і треба ще купу грошей на ремонт. Я розуміла, що мушу і з цим допомогти, бо йдеться про немалу суму.

Оскільки в мене вже є пермессо, то в цьому році я знову вирішила приїхати додому у відпустку і тут зрозуміла, що в мене вдома назріває буря. Мій чоловік наскільки злий на мене, що готовий розлучитися. А я не могла второпати, що я зробила не так.

Пояснила донька, яка сказала, що Ольга до нас в гості заходила, і вони з моїм чоловіком гарно посиділи, пляшку приговорили, і в задушевній розмові Ольга вколола мого чоловіка, що вона на заробітках вже 17 років, а квартиру не купила, в той час як я за 4 роки справилася. Натякнула Ольга, що за одну зарплату так не потягнеш.

От мій чоловік і взяв собі її слова в голову, і тепер він переконаний, що в мене в Італії хтось є, тому я так туди і рвуся. Переконати чоловіка, що все зовсім не так, як він думає, я не можу.

Не розумію, для чого моя сусідка зробила мені в хаті таку біду? Невже це звичайна людська заздрість?

Чоловік зі мною розлучається, бо повірив словам сусідки. А я всього лише хотіла на квартиру доньці заробити.

Джерело