Галина тримала в руках дві тисячі гривень, і не знала, в який магазин їй краще зайти – у взуттєвий, і купити собі нові чоботи, бо ці вже геть розклеїлися, чи таки в продуктовий, і купити чогось смачненького своїм чоловікам.

Заміжня Галина вже 18 років, у неї чудовий чоловік Василь, і двійко прекрасних синочків, старшому, Олегу, 16 років, а молодшому, Сергійку, 12. Саме заради них Галина так і старається. Вона звикла собі у всьому відмовляти, аби лише у її дітей було все необхідне.

Про себе, можна сказати, Галина завжди думала в останню чергу, тому і доходилася до того, що на початку лютого стоїть в магазині в дірявих чоботах, з мокрими ногами, і ще думає, чи купувати їй нові? Вона відколи вийшла заміж, то взагалі не звикла до обновок, жінка або доношувала старий одяг і взуття, або ходила в секондхенд, і там за копійки купувала собі те, що вже терміново було треба.

Галина працювала в магазині продавчинею. Вона рано вийшла заміж, у 18 вже стала мамою свого старшого синочка, тому і не отримала належної освіти. Інша справа її чоловік, Олег вивчився на фінансиста, і став таким собі начальником, на роботу в костюмчиках ходить і сорочках випрасованих. Про зовнішній вигляд чоловіка Галина завжди дбала, і для нього не шкодувала грошей, на відміну від себе.

“Чоловік між люди ходить, має мати гарний вигляд. А хто мене там за прилавком бачить?”, – заспокоювала себе Галина.

Для неї було важливо, щоб у її чоловіків все було добре. Господинею Галина була чудовою, вміла і спекти, і зварити. Вона свого чоловіка і синів привчила до того, що вони вчорашнє не їли, лише все свіженьке мало бути. Вставала Галина вранці, перед роботою, і смажила котлети та відбивні, щоб її хлопці мали що весь день їсти.

Всю свою зарплатню Галина завжди на продукти і витрачала, нічого собі не залишала, навіть на помаду. Їй ще і 40-ка нема, а виглядає вона років на 10 старшою за своїх ровесниць. Якось їй одна співробітниця так м’яко порадила, щоб та хоч сивину зафарбувала, бо так недовго дочекатися і до того, що чоловік піде від неї.

Глянула Галина на ціну фарби, яка була в одному з відділів їхнього магазину, і вирішила, що краще кілограм м’яса за ці гроші купить, а чоловік її і таку любить.

– Мені подружка, яка живе в Німеччині, розповідала, що там ніхто волосся не фарбує, всі жінки з сивиною ходять, – відповіла у своє виправдання в’їдливій співрозмовниці Галина.

– Не знаю про Німеччину, бо я там не була, але була в Італії, і там для жінок пофарбувати волосся і зробити укладку – то перша справа. Он які вони красиві, ці італійки, – сказала співробітниця і повернулася до своєї роботи, бо зрозуміла, що їхня розмова зайшла в глухий кут, і Галина таки не купить собі ту фарбу для волосся.

Галина і справді в той день принесла додому кусок м’яса, замість того, щоб купити собі фарбу. Чомусь тепер, коли вона стояла в магазині в дірявих чоботах і з мокрими ногами, їй пригадався цей епізод. І раптом, до неї прийшло наче прозріння – а скільки вже можна економити на собі? Так життя минає, а вона собі завжди усього шкодує.

В той день Галина витратила всі гроші, які мала в гаманці, на себе. Купила вона небагато, лише чоботи і фарбу для волосся, бо ж мала всього 2 тисячі гривень. Але вона пообіцяла собі, що це лише початок, і що тепер вона буде жити по-іншому.

Як не дивно, але чоловік вдома їй і слова про це не сказав, навпаки, похвалив її за покупки. А потім сам, чи не вперше, пішов в магазин, і приніс повну сумку продуктів.

Зрозуміла, нарешті, Галина, що себе любити треба, тоді і інші ще більше любитимуть.

Джерело