Олег ішов додому після побачення. Найпершого побачення у своєму житті. І, мабуть, останнього. Це було найневдаліше побачення у світі. Він був абсолютно точно в цьому впевнений. Нічого гіршого і бути не могло. Щоб після такого наважитись знову зустрітися з дівчиною? Ну немає. Ні. Точно ні.

Він і на перше побачення ледь наважився. І те, що його друг узяв на слабко. І зареєстрував Олега, без його згоди на сайті знайомств.

Олег, вже майже Олег Петровичу, було за п’ять хвилин тридцять. Всі друзі-однокласники були давно одружені. А в нього не виходило навіть піти на побачення!

Не те щоб він був негарний чи ненормальний. Звичайний. Самий звичайний. Нічого видатного. Виховувала його мати. І добре виховала. До жінок він ставився трепетно.

Любив та поважав. І, мабуть, тому не міг наважитися на побачення. Та яке там побачення! До побачення треба було ще познайомитись. А ось це було найстрашніше, на його думку. Треба про щось заговорити із зовсім незнайомою дівчиною.

А про що? Напевно, їй не дуже цікаво слухатиме про те, що його найбільше в житті цікавить. Він був ботаніком. Так, так, саме тому його ще й називали «ботан», а не лише тому, що він був, ну… не такий, як звичайні хлопці.

Загалом, повертався Олег зі побачення, якого до ладу й не вийшло. Дівчина тільки побачила Олегу, розсміялася, сказала, що їй такий додік і задарма не потрібен, викинула букет хризантем, які їй подарував Олег і пішла.

Дівчина була красунею. І як він міг сподіватися, що така подивиться на його бік? Дурень наївний!

А вийшло так, коли Володі, його друг зареєстрував його на сайті знайомств і йому в повідомлення посипалися серця та «привіти», Олег сказав, що він не знає, що писати дівчатам і про що з ними розмовляти. І Володі сидів сам і відповів кожній дівчині. Потім сам призначив побачення і випровадив Олега.

Щоправда, дуже скептично дивився на те, як Олег вбрався в костюм із випускного, начистив черевики до блиску і купив букет хризантем. Але вирішив не збивати його з бойового настрою.

Сказав йому, що головне — подарувати дівчині букет і сказати, наскільки вона прекрасна. А далі все саме піде. Дівчина балакатиме безмовно, а Олегу треба тільки кивати і з усім погоджуватися.

Всю дорогу до місця, де вони домовилися зустрітися з дівчиною, Олег йшов і повторював, «ти прекрасна, ти прекрасна, ти прекрасна», повторював, не зупиняючись і не замислюючись про те, що він зараз має.

Якби він зупиниться і задумався, він точно подарував би букет першій бабусі, що трапилася, і втік додому. І більше ніколи б, ніколи не погодився на цю авантюру.

З бабусями у Олега виходило спілкуватися набагато краще. І бабусі його любили.

— Це тому, що вони вже розуміють, що нахабство та краса, це не найважливіше у сімейному житті, — казала йому мама. — Але проблема в тому, — відразу зітхала вона, — що одружитися треба тобі на ровесниці, а їй інші мізки не вставиш.

Мама любила Олега, але іноді шкодувала, що неправильно його виховала. З татом Олега вона розлучилася відразу і без вагань, коли Олегу було ще два роки. Тому що вважала, що дитині потрібний хороший батько або ніякий. А який позитивний приклад може надати батько, якщо він п’є? Та ще й намагається руку на неї та сина піднімати?

Всі її відмовляли, пояснювали, що у нього стрес від дитини і потім все налагодитися, але мама вирішила так, що від рідної дитини стресу ніякого бути не може і якщо її син змалку спостерігатиме за поведінкою батька, то з нього теж нічого путнього не вийде. І розлучилася. І не шкодувала жодного разу.

Загалом, Олег повертався додому після першого побачення. І побачив щура. Але декоративного. Білий з рожевим хвостиком. Вона нікуди не втекла. Сиділа під кущем і тремтіла.

Олег зупинився і запитав:

– Викинули тебе?

Пацюк мовчав і дивився на нього, готовий до найгіршого.

— Так само, як і мене, — зітхнув Олег.

На мить подумав, що щур може і цапнути, але потім нахилився і взяв його. Сунув за пазуху. Щур спочатку не ворушився, потім відігрівся і виразно зітхнув. Вдома обережно витяг його, посадив у коробку і сказав:

– Ну що? Дружитимемо довго і щасливо?

Щур промовчав і подивився на Олега. З цього моменту вони й жили довго та щасливо. Олег купив велику клітку, збудував будиночок, драбинки. Робив це не поспішаючи, продумував і радився з щуром, як йому буде зручніше. Клітку він не закривав, і щур спокійно виходив і заходив, коли їй заманеться. Але коли приходили до нього гості, то після одного випадку довелося закривати.

Мама прийшла у гості. Олег радісно повідомив, що він її десь із ким зараз познайомить. Мама, звичайно, вирішила, що це буде, нарешті дівчина, а вийшов щур.

Мама тут же біля порога і зомліла. Чомусь вона не розділила любов сина до приблудного щура. Загалом, Олег м’явся і не знав, як пояснити це щуру, але потім зібрався і довго йому розповідав, що не всі люди нормальні, як він, досить часто і це дивно, зустрічаються такі, як його мама, які чомусь щурів не люблять і, більше того, так і норовлять зомліти.

Тому буде краще, якщо щур у цей час, коли до них приходять гості, закриватиметься від таких дивних людей у ​​себе в будиночку, тобто в клітці, щоб ці люди випадково, звичайно, випадково, а не навмисно, не образили його. Або не зомліли, що теж, на його думку неввічливо.

Він пояснював плутано і довго, більше півгодини, але щур зрозумів. Сам заліз у будиночок. З цього дня, коли до Олега приходили рідкісні гості, пацюк йшов у будиночок, а Олег закривав дверцята, щоб у гостей не починався нервовий тик, від думки, що ця тварина може вийти з клітки будь-якої миті. І чим це закінчиться, ніхто не знав, але передбачав найгірше.

Володі спробував ще раз влаштувати побачення для Олега, але Олег так відбивався, що друг вирішив відстати від нього. І не погоджуючи з ним, змінив тактику. Він притяг знайому до Олега у гості. Не попереджаючи його про це.

Олег глянув у вічко, перш ніж відчинити двері, його постійна обережність, побачив там Вову і відчинив. А з-за спини Вови вийшла дівчина. Олег застиг на хвилину.

— Привіт, — обережно сказав він і подивився на Вову, сподіваючись, що це його нова дівчина. – Проходьте.

Щур, почувши чужі голоси, тихо заліз у клітку і сховався в будиночку.

Олег накрив на стіл до чаю. Вова розвалився на дивані, а дівчина пискнувши, що вона Надя, присіла на крісло. Олег зрозумів, що її привели знайомитись саме з ним і ніяка вона не подруга Вови. Олег намагався доглядати за нею щосили. Запитував, який чай вона бажає, чи зробити їй бутерброд, вона кивала чи мотала головою і майже не розмовляла. Промучившись хвилин сорок, вона сказала, що їй час і пішла.

— Вова, ти дістав уже зі своїми знайомствами! — розсердився Олег.

— Ми ж домовились із тобою!

– Це не я! – відмахнувся Вова.

– Це Маша, моя наречена. Вона вирішила, що ви ідеально підходите один одному, це її однокласниця. Уяви! І вона така ж ніяка, як ти. Ви ідеальна пара! Треба ж тобі зрештою з кимось хоч парою слів перекинуться.

– Відчепися від мене! – відмахнувся Олег.

– У мене тепер є з ким поговорити, – він показав на клітку. Це мій щур Матильда.

– Фу, – зморщився Вова, – гидота яка! Тільки не випускай її ніколи з клітки.

— Вона сама до такого грубіяна не вийде! — посміхнувся Олег.

– Правда, Матільда?

Пацюк висунув рожевий ніс із будиночка і подивився на Олега і сховався.

— Вона дуже розумна, — Олег з любов’ю глянув на неї.

– І мила.

– А ти дивний, – зітхнув Володя.

— Треба з дівчатами розмовляти, — він усміхнувся, — і не лише розмовляти, — він виразно глянув на крісло, де сиділа Надя.

— Відчепись, — відмахнувся Олег.

– Гаразд, – хмикнув Вова, – я під приводом твого знайомства вирішив ще відпочити трохи від жінок, іноді, знаєш, корисно, розслабитися чисто в чоловічій компанії, щоб витрусити з голови всі їхні креми, вії, нігтики, ах, яке плаття та інше. Тому, – він змовницьки підморгнув, – у нас із тобою сьогодні міцненько на вечір!

Олег глянув на Володю і дістав чарки. Посиділи добре. До півночі Вова спочатку розповідав, який рай жити разом із дівчиною і як Олегу необхідно терміново одружитися, а потім, після другої пляшки, став скаржитися, що він втомився від жінок, і як добре Олег, що він живе один. А потім заснув на дивані.

Олег накрив його пледом, підсунув йому подушку під голову, побажав «на добраніч» Матильді і пішов спати. А перед світанком він прокинувся від дикого крику Вови. Вискочив зі спальні і побачив, що Вова з перекошеним від жаху обличчям дивився на щура. Матильда сиділа в нього на грудях і з цікавістю розглядала його, трохи поводячи рожевим носом і смикаючи вусиками. Потім повертала голову і пильно дивилася на Олега, потім знову на Вову.

Олег стояв і спостерігав за нею. Матильда виразно і важко зітхнула, відвернулася від Вови і зістрибнула з його грудей на диван. Її рожевий голий хвіст зачепив щоку Володі, чому він скривився, але стримав крик.

Матильда, не поспішаючи, пройшла по підлозі, застрибнула на низький пуф, потім на підставку, де стояла її клітка, залізла всередину, чхнула, витерла носик лапками і сховалась у будиночку.

— Гидота яка! – заволав Вова.

– Гидота!

— Вона мила, — усміхнувся Олег.

– Вона ж не торкнулася тебе, їй було просто цікаво з тобою познайомитись, і все.

– З такими милими звірятками, – схопився Вова з дивана, – ти ніколи не одружишся! Фу, фу тепер доведеться від цієї зарази хлоркою відпиратися!

Володя та Олег не спілкувалися після цього майже півроку. А коли зустрілися, Олег запросив його на весілля.

– З твоєї легкої руки, – посміхнувся він і вручив йому запрошення.

— Десь за місяць, як ти вибіг від мене з дикими криками, я зустрівся з Надею. Виявилося, що вона дуже любить щурів, як і я. І в неї мешкає щурів Мюнхаузен. Тепер Матильда ​​та Мюнхаузен живе в одній клітці.

КІНЕЦЬ.