Скільки себе пам’ятаю, ми завжди були з мамою вдвох. Батько пішов невдовзі після мого народження, нового батька та чоловіка мама не шукала, а повністю зосередилася на моєму вихованні.

Бабуся з дідусем з маминого боку намагалися допомагати нам у міру сил та можливостей – давали трохи грошей і забирали мене на літо до себе до села. Мама працювала в поліції, де був ненормований графік – її могли підняти серед ночі та викликати на роботу. На цій роботі мама побачила багато кошмарів і тому завжди застерігала мене і вчила як поводитися, щоб не опинитися в страшній ситуації.

Мама намагалася оберігати мене від поганих компаній, вечорами зустрічала з гуртків і постійно дзвонила та писала, питаючи де я і чи все зі мною гаразд. Мої друзі та знайомі жартували з мене через такий контроль, але мені було все одно, тому що крім мами в мене нікого ближче немає і не було і я з розумінням ставилася до її опіки та надмірної турботи.

Мамі довелося непросто в мій підлітковий період – мені хотілося гуляти довше, ходити на дискотеки і залишатися в гостях у друзів допізна. Іноді мама поступалася мені, але при цьому не лягала спати до мого приходу, а вранці скаржилася на недосипання і головний біль через мої гулянки.

Після таких слів я відчувала себе винною і незабаром перестала засмучувати матір пізніми прогулянками та посиденьками.

Після закінчення школи я не поїхала з міста, а залишилася з мамою. Вступила до університету і знайшла підробіток неподалік дому. Вранці – навчання, вдень – робота, а ввечері – перегляд телевізора з мамою.

Навіть коли я подорослішала, мати так і не кинула своєї звички постійно контролювати моє мене. Якщо я не відповіла на дзвінок або повідомлення, то вона писала моїм однокурсникам або колегам. Якщо вони не відповідали протягом 10 хвилин, то мама дзвонила сама на мою роботу або в університет, де просила запросити мене до телефону.

Мені було дуже незручно і соромно, коли такі випадки наставали, але розуміла, що це зворотний бік маминої роботи, яка настільки сильно в’їлася в її душу, що позбутися її неможливо.

Я намагалася мамі пояснити, що можу не помітити її дзвінка чи повідомлення під час контрольної чи відповідального моменту на роботі, мама хитала головою і погоджувалася, але поведінка її так і залишалася незмінною.

Через кожний такий випадок у мами з’являвся біль у серці, і я постійно переживала за її життя та здоров’я. За словами лікаря, із серцем у мами є невеликі проблеми, тому я намагалася не вносити свій внесок у їхнє посилення.

Так і проходило моє життя, доки я не зустріла Сергія. Ми познайомилися в університеті, він був помічником викладача зі складного для мене предмета. Спочатку він просто допомагав мені у навчанні, а потім став виявляти знаки уваги та доглядати. Ми стали зустрічатися з ним, а потім я познайомила його з мамою.

Мамі Сергій не сподобався, вона сказала, що він вітряний і не готовий до серйозних стосунків. Я ж не помічала цього в Сергії, моя закоханість накрила мене з головою, а щоб мама не переживала – збрехала, що з Сергієм розлучуся. Брехати доводилося постійно, але заради зустрічей із Сергієм та маминого спокою я була згодна на це.

Але рано чи пізно все таємне стає явним – мама дізналася про мої таємні зустрічі, і ми сильно посварилися. У розпал нашої сварки мамі стало погано – різко підскочив тиск і закололо в серці. Весь мій гнів відразу пропав, і я відразу викликала швидку.

Лікар зробив мамі укол і попередив мене, що хворій потрібен повний спокій та відсутність стресу. Поки мама відновлювалася, я відмовилася від зустрічей із Сергієм, а потім дізналася від маминої подруги, що його бачили в обіймах з іншою дівчиною.

Ця новина розбила мені серце, мені хотілося отримати пояснення від Сергія, але мама переконала мене, сказавши, що треба мати гордість і він того не вартий. Все повернулося на круги свої – навчання, робота, вечори з мамою.

Після закінчення університету я влаштувалася на роботу неподалік будинку. Кілька разів у мене були спроби завести стосунки з колегами, але всі вони були приречені на провал, бо ніхто з моїх залицяльників так і не зміг сподобатися моїй мамі.

Я, звичайно, могла б з’їхати від мами та жити самостійно, але я не можу залишити її одну. Бабуся з дідусем давно померли, крім мене в неї нікого немає. Здоров’я у мами вже не те, а я не хочу стати причиною її хвороб.

З іншого боку, я хочу мати свою сім’ю – чоловіка, дітей. Незабаром мені стукне 32, а радість шлюбу і материнства я так і не зазнала. Знову ж таки, чоловік може зрадити як мій батько зрадив нас, а от мама не зрадить ніколи.

Чи варто заводити стосунки з ризиком для здоров’я та життя матері, але з надією на свою сім’ю та дітей?

КІНЕЦЬ.