Мені 45 і я ніколи не думала, що скажу це, але я починаю боятися старості і дуже не хочу стати, як моя мама – ображеною на увесь світ. наразі у мене все добре, гріх жалітися Нормальне дитинство, юність і шлюб. Чудовий чоловік, з Андрієм у нас двоє дітей, син і донечка.

Маю прекрасний будинок, фінансову успішність та можливість подивитися світ. Все це у мене є. Але мій страх старості не пов’язаний із матеріальними речами. Я боюся своєї осені, бо побоююся того, що стану, як моя мама, завжди незадоволеною жінкою з надламаним характером.

Моя мама, слава богу, цілком бадьора жінка, якій недавно 65 років. Але характер у неї став дуже своєрідним. Вона чомусь стала якось надто особисто і близько все сприймати. Тому спілкуватися з нею тепер дуже важко. Мій чоловік, наприклад, хоч її й поважає, завжди кличе мене до телефону, якщо мама зателефонує. Інакше починаються проблеми.

“Андрію, а чому ти кричиш, а чому не чуєш, що я говорю? Ти з мене знущаєшся, Андрію! Більше вам не подзвоню!”

Мама стала дуже уразливою, і почалося все це років десять тому. Батько тоді нас покинув, і мамі довелося жити самій. Я, звичайно, їй допомагаю. Мама має гарну двокімнатну квартиру з ремонтом. Окрім пенсії, раз на кілька місяців я пересилаю їй гроші – по 10 000 гривень – на картку.

Тож у фінансовому плані у мами все чудово: шукати знижки в супермаркеті, як це роблять інші пенсіонерки, у неї немає необхідності. Але як це так, щоб вкотре не розіграти драму?

Кілька років тому мама підібрала цуценя, якого знайшла біля під’їзду. Почала його доглядати, лікувати. Я не стала її зупиняти, навіть купувала собачий корм, ліки. Але в результаті кімната, де жив цуцик, повністю забруднена. Шпалери порвані, підлога погризена. А саме щеня так і не одужало і наказало довго жити. Ну буває.

Тоді ми з чоловіком найняли бригаду, яка вичистила мамину оселю, аби в неї вдома було чисто та приємно жити.

Декілька місяців мама ходила сама не своя. Дуже сумувала за дворовим цуценям. І тоді я вирішила подарувати їй іншого песика, дорогого, з нормальною генетикою та дуже милого, якщо чесно. Але мама образилася і звинуватила мене в тому, що я не розумію її печалі, а новий собака – це неповага до її почуттів. Тепер Боні живе з нами, і я дуже рада. А мама продовжує «сумувати».

В в цю суботу у мене бу день народження, 45 років і виповнилося. Так що вона вичудила! справа в тому, що я домогосподарка, а заробляє у нас в родині Андрій.

Саме завдяки його професійним успіхам ми виростили двох дітей, купили приватний будинок, машину і взагалі почуваємося досить вільно у фінансовому плані. Ось. І мамі це цілком відомо.

Ми вирішили покликати на моє свято начальство та деяких партнерів чоловіка. Для просування чоловіка кар’єрними сходами крок був досить продуманий. До того ж моє справжнє свято для «своїх» ми вирішили просто перенести на кілька днів уперед. Що тут такого?

Усіх друзів і родичів було попереджено. У тому числі й маму. Але лише вона роздула це до конфлікту. Інакше у неї не виходить.

Ми півтори години проговорили по телефону. Я доводила, просила, благала, пояснювала – нічого не допомагало. «Я хочу бути присутньою на дні народження своєї дочки, і крапка. Це, між іншим, і моє свято також!» Ну а як ви собі уявляєте: звана вечеря, купа товстосумів з їхніми дружинами чи подругами, дорогі напої, обговорення справ.

І мама, яка розповідає всім, як полинув на небеса її вихованець, і скаржиться на те, що власні діти її рідко відвідують. Хоча особисто я живу за два кілометри від неї, і зустрітись погуляти ніколи не було проблемою.

Я всіма правдами і неправдами намагалася заспокоїти маму і якось змінити її думку щодо святкування мого дня народження.

Навіть пропонувала хабар: купити їй нову сукню. Зрештою, вона погодилася, але від подарунка відмовилася. Навіщо? Її влаштовувало й те, що тепер вона може ображатись на всю нашу родину вічно. Це ж набагато краще, ніж, не псуючи нікому настрій, прийти в певний час у новому гарному одязі.

ми відсвяткували так, як і було обумовлено. Легка, тиха вечірка. Звичайно, було дивно бачити незнайомих людей на своєму святі, але що вдієш. Але справжнє святкування мого дня народження настане лише післязавтра. Я вже наготувала і замовила більшу частину страв. Із цим все добре.

Однак я досі не знаю, як вчинить мама і взагалі чи прийде вона. Ми з нею зідзвонювалися, але вона практично мене не слухала, просто кидалася короткими їдкими фразами і довго зітхала. Уявлення не маю, що в неї на думці. Можна було б спробувати зайти, то вони двері не відчинять.

Доросла людина, а почуваюся як перед іспитом у школі. У нас там теж була одна вчителька зі своєрідним поглядом на життя, дуже на маму схожа. Сподіваюся, свято таки вдасться і мама мені пробачить. Головне, щоб вона не зіпсувала сімейний вечір.

Джерело