Рано овдовівши, я взяла на себе відповідальність за виховання двох дочок: молодшій було чотири роки, а старшій – сім. Підтримка моєї матері була неоціненна в цей час.

Я багато працювала, щоб мої діти нічого не потребували, навіть коли жила окремо від них, повертаючись додому тільки на канікули.

Через роки обидві дочки вийшли заміж, але коли я допомогла старшій, Ірині, з грошима на будинок, молодша, Дарина, люто кинулася мені навперейми.

Дарина, чиє життя було більш комфортним завдяки забезпеченому чоловікові, не могла зрозуміти, чому я віддаю перевагу її сестрі.

Незважаючи на забезпеченість Дарини, я підтримувала і її, купуючи меблі та беручи участь у ремонті її квартири.

Чоловік Ірини, на відміну від чоловіка Дарини, важко забезпечував сім’ю, тому моє рішення допомогти їм купити будинок здавалося мені необхідним.

Я вірила, що моя підтримка забезпечить Ірині вдячність і допомогу в старості, на відміну від постійних вимог Дарини про ”рівну” фінансову допомогу, продиктовану

скоріше примхливою натурою, ніж потребою. Тепер постійні дзвінки та звинувачення Дарини напружують наші стосунки, оскільки вона не бачить різниці між становищем сестри та своїм власним.

Як подолати розрив, опинившись між конфліктами моїх дочок? Мене обтяжує нездатність Дарини співпереживати проблемам сестри, але чи можу я це виправити?

КІНЕЦЬ.