Мій хлопець – досить доросла людина. Йому вже трохи за тридцять років. Живе він окремо від батьків, але мати постійно контролює його, як маленького.

Сидимо ми, наприклад, у кафе. Вона дзвонить. Запитує його, як справи. Що він їсть, що п’є, коли збирається додому.
Він їй на всі запитання докладно відповідає. Що справи добре, їсть стейк, додому збирається о десятій годині.

Вона йому нагадує, що йому рано прокидатися на роботу і треба йти додому. Він з усмішкою обіцяє, що постарається піти раніше.

О десятій вечора ми все ще сидимо в кафе, а його мати знову дзвонить. Нервує, що він досі не вдома. А він усміхається, вмовляє її не хвилюватись і лягати спати.
Коли я вперше це побачила, то вирішила, що він досі живе з батьками. Але Андрій це спростував.

– Ні, ми живемо окремо. Просто завжди намагаюся бути на зв’язку. Мама у мене старенька, я пізня дитина. Вона аж ніяк не може звикнути до того, що я дорослий. А я не загострюю ситуацію. Все-таки їй вже не пояснити, що не треба контролювати кожен міг крок, – відповів він усе з тією ж лагідною посмішкою, з якою розмовляв з матір’ю.

На той момент мені його пояснення сподобалося. Я подумала, що він просто чуйний і дбайливий син, який береже мамину психіку.
Але чим далі ми зустрічалися, тим більше мене почала дратувати така поведінка його матері.

Вона дзвонить або пише йому хоча б раз на пів години. Всі ці їх листування та дзвони нагадують ігри закоханих парочок у перший місяць знайомства. Хоча насправді мені він дзвонить і пише набагато рідше, ніж їй.

Якось я спробувала пожартувати на цю тему. Сказала, що відчуття, що він без мами не може жити.
Він відповів так:

– Я розумію, що, напевно, збоку виглядаю смішним. Так, мама знає про кожен мій крок. Але я ж казав тобі, що вона зовсім літня. І вже поводиться як велика дитина. Я не хочу її засмучувати, не хочу, щоб вона переживала через мене.

І знову я відчула, що він начебто правий. А я виходжу якоюсь ревнивим стервом, яка сердиться, що мама займає чільне місце в серці коханого чоловіка.

Загалом, я остаточно упокорилася і замовкла.

А одного дня нас запросили на вечірку в гості друзі мого хлопця. Ми весело проводили час: смажили м’ясо на грилі, пропустили по келиху, багато розмовляли та жартували.

І тут знову моєму хлопцю зателефонувала мама. Він попередив усіх, що піде з нею поговорити та пішов до іншої кімнати.

Друзі його звістку про дзвінок матері сприйняли не дуже позитивно. Вони почали жартувати з нього між собою. Говорити, що Андрій так від спідниці мами й не відліпився.

Я обурилася. Мені стало прикро за коханого. Не стримуючи емоцій, я сказала його друзям, що Андрій просто переживає за маму, тому що вона дуже старенька і їй вже потрібна особлива увага.

Його друзі дуже здивувалися моїм словам.

Сказали, що його матері лише трохи більше за п’ятдесят і вона завжди страшно контролювала Андрія.

– Я взагалі дуже здивувалася, що вона дозволила йому жити окремо від неї. Думала, вона знову загрожуватиме йому своїм самогубством, – сміючись, сказала одна з його подруг.

Я здивувалася цією заявою. Попросила докладніше розповісти про стосунки мого хлопця з мамою.

Друзі Андрія хором розповіли, що якось його мати обіцяла накласти на себе руки, щоб змусити його відмовитися від вступу до того університету, який він обрав. Тому що вона хотіла, щоби він став юристом, а не лікарем. І нарешті Андрій вивчився на юриста.

Мій хлопець повернувся до столу, і ми перевели розмову на іншу тему.

Його друзі поводилися максимально невимушено. Очевидно, вони звикли ось так його обговорювати. А мені ж було ніяково через те, що я розпитувала про Андрія за його спиною та через отриману інформацію.

Посидівши ще пів години, я сказала, що негарно почуваюся і хочу додому. Ми з Андрієм, подякувавши всім за вечір, пішли.

Дорогою додому я прямо запитала свого хлопця, скільки років його мамі. Тут він вже не став нічого вигадувати та назвав її вік. П’ятдесят чотири роки.

– О, зовсім молода, – сказала я.

– І чому ти казав, що вона старенька? Ще й про кожен свій крок їй звітуєш, ніби їй не пояснити, що ти дорослий. Начебто старечого маразму в неї ще не повинно бути…

– Так, я перебільшив, коли сказав, що мама літня, – спокійно відповів Андрій.

– Тому, що таке уважне ставлення до літньої мами ти могла б зрозуміти.

Знаючи, що вона старенька, ти її шкодувала і не перешкоджала моєму постійному спілкуванню з нею. Тепер ти знаєш, що вона досить молода і навіть не на пенсії. Але вона звикла бути постійно на зв’язку зі мною, і я не хочу позбавляти її цього.

Я її син і вважаю, що це нормально.

Я уважно його вислухала і не стала влаштовувати розбирання через брехню щодо віку матері. Бо відчула, що розумію його.

Думаю, насправді він боїться, що мати в якийсь момент знову почне загрожувати суїцидом. Тому й терпить її постійні дзвінки та контроль.

Але чи потрібні мені стосунки з хлопцем, у якого такі сімейні проблеми? Потрібно дуже добре подумати…

КІНЕЦЬ.