Коли я вийшла заміж за Віктора, він уже два роки як був у розлученні і мав дочку, про яку старанно дбав, платив аліменти і часто відвідував.

Я знаходила це гідною поведінкою чоловіка і не заперечувала.

Через рік нашого шлюбу суботні візити Віктора до дочки стали звичною справою, і я була надана сама собі – купання, шопінг, косметичні процедури чи посиденьки у кафе з подругами.

А потім пролунав вибух!

Я натрапила на новину про те,

що колишня дружина Віктора вагітна, а батьком дитини є не хто інший, як сам Віктор!

У ті суботні дні він мав не лише візити.

Я була приголомшена…

Результат був неминучим.

Ми з Віктором розлучилися, він повернувся до своєї першої дружини, тепер уже з двома дітьми, а я залишилася розмірковувати про свою наївність і зруйновану довіру до чоловіків.

“Як я можу знову комусь довіряти?” задавалася я питанням, борючись із зрадою.

Можливо, у вас будуть поради, як вибратися з цієї ями недовіри та самоприниження?

КІНЕЦЬ.