У нас з чоловіком Семеном двоє дітей. З самого початку наші стосунки з родичами були натягнуті через владний характер свекрухи.

Щоб зберегти спокій, я віддалилася від неї разом із нашими дітьми, обмеживши наше спілкування мінімальним обміном люб’язностями.

Незважаючи на фінансові труднощі та тягар іпотеки, ми справлялися самостійно,спираючись на мою маму у разі нагальної потреби.

Якось ми були приголомшені, дізнавшись, що батьки чоловіка вирішили залишити свій чималий стан, включаючи чотири квартири та великий заміський будинок, братові Семена – Леоніду, який жив на самоті, не маючи власної родини.

Розгублена і у пошуках ясності, я спитала свекра про таке рішення. Його відповідь стала одкровенням про наслідки наших відчужених стосунків.

Він пояснив, що наша ізоляція позбавила його з дружиною спілкування з онуками, і що Леонід усі ці роки був їхньою опорою, особливо під час серйозної 0перації свекрухи, про яку ми навіть не знали через нашу відстороненість.

Від його слів я втратила мову.

Я досі розмірковую про втрачені можливості для примирення і про те, як наш вибір вплинув на сімейні узи та спадщину?

КІНЕЦЬ.