Мені так образливо за себе, а ще більше, за свою донечку.

Міланці три рочки, вона активна і мила дитина, але відколи вона з’явилася в нашому з Андрієм житті, я не мала і дня відпочинку, а моя дочка не має такої чуйної і ніжної бабусі, як колись в дитинстві я.

Я не можу маму заставити няньчити онучку, хоча іноді мені цього дуже хочеться. А недавно ми з друзями запланували зустріч, та мама і цього разу мене підвела.

З моменту народження моєї доньки я не мала жодної хвилини для себе. Мама відмовляється мені допомагати

Моїй доньці Мілані за кілька днів виповниться три роки, і я не провела жодної хвилини на самоті з моменту її появи на світ. Я цілими днями кручуся біля неї, а коли хочу вийти, то змушена благати чоловіка, щоб якийсь час приглянув за Міланкою.

Мої батьки в цьому плані мене не дуже підтримують, незважаючи на те, що живуть вони за десять кілометрів від нас. Мама приїжджає до нас приблизно раз на тиждень.

Ми трішки спілкуємось, п’ємо каву чи чай. Мама трохи пограє з Міланкою, разом намалює, почитає книжку і за три години знову її нема.

Я не можу більше нічого від неї вимагати. Ми з чоловіком не мали жодної хвилини на самоті з моменту народження Міланки. Це дуже сумно і мені шкода, що так відбувається.

Єдине, чого мені не вистачає, це час проведений з чоловіком. Сходити кудись повечеряти або просто піти в кіно чи театр. У мого чоловіка вже немає батьків, тому доглядати може лише моя мама.

Але вона цим не переймається. Навіть коли Міланка була маленькою, вона ніколи не їздила з нею колясочкою по парку. Вона не хоче брати її на майданчик чи в ігрову кімнату, вона не хоче проводити з нею час.

Мені дуже прикро, бо я звикла до зовсім іншого. Зі мною весь час була бабуся по батькові. Вона була чудовою жінкою, яка часто наглядала за мною, коли я була маленькою.

Я проводила з нею свої канікули, вона доглядала за мною, коли моїх батьків не було поруч. Я любила час, який я проводила з нею. Вона була для мене чудовим прикладом для наслідування, і я досі згадую моменти разом з бабусею із радістю та любов’ю. Ще більше мені прикро, що мама не хоче проводити час з Міланкою.

При цьому я вже кілька разів запитувала її, чи не готова вона кілька годин приглянути за Міланкою. Недавно я хотіла піти з друзями трішки прогулятися центральною вулицею міста, але мама мені сказала: “Вибач, я не можу приглянути за Міланкою, вона такий круть-верть, а це відповідальність…”

Мені стає сумно. Хотілося б, щоб у Міланки склалися такі теплі стосунки з бабусею, як у мене. Я розумію, що не можу зробити маму нянею, але хотілося б, щоб вона хоч раз допомогла мені подбати про Мілану. Думаю, це було б добре для них обох. Вони б дуже зблизилися.

А вам допомагали бабусі з вихованням дітей?

Джерело