На своєму весіллі Зоряна сиділа ледь жива, а в першу ніч заливалася слізьми, щоб ніхто не бачив, бо вийшла заміж вона не за того, кого кохала понад життя.

Валерій був її сусідом, вона знала його ще з дитинства, але була молодшою за нього на 8 років. Коли дівчина підросла, то так закохалася у змужнілого Валеру, що не могла попри нього навіть пройти, не зашарівшись.

Красунею Зоряна виросла на все село, та будь-який парубок ладен був повести її під вінець, особливо її однокласник Микола, який ще зі школи ходив слідом за нею, але вона всім відмовляла.

Коли батьки її питали, що не так, дівчина відмовлялась, що не до того їй, і що вона вивчитися спочатку хоче, а потім вже думати про сім’ю.

Та, насправді, причина крилася у зовсім іншому – не могла вона забути Валерія, усіх хлопців з ним порівнювала, така глибока любов оселилася в її серці.

Проте, Валерій був одружений, і Зоряна розуміла, що сподіватися їй просто нема на що. Але ж хіба серцю накажеш? Чи заборониш коханому приходити до неї уві сні?

Сохла Зоряна на очах, батьки вже й не знали, що мають робити, бо не розуміли, в чому причина.

А тут ще й Микола із старостами – став просити Зоряну, щоб вона його дружиною стала. Глянула якось дівчина, як Валерій на подвір’ї ніжно обіймає свою дружину і маленького синочка, і дала згоду Миколі.

Батьки раділи, сподівалися, що нарешті закінчиться темна смуга в їхньому житті, але насправді все тільки починалося.

Миколу свого Зоряна так і не змогла полюбити, але сказала йому, що якщо він хоче, щоб вона йому дружиною була, то нехай її забере з села, бо не буде тут їм життя.

Микола не розумів, до чого Зоряна все це говорить, адже він єдиний син у своїх батьків, а вона єдина донька, місця багато, живи де хочеш, а їй місто подавай.

Батьки з обох сторін скинулися, і купили молодятам квартиру. Наче все заспокоїлося, але Зоряна не хотіла дітей від Миколи, все казала, що їм ще рано про це думати, треба спочатку трохи пожити для себе.

Микола вірив дружині, бо любив її понад життя, і готовий був заради неї на все. А вона теж любила… Але не його… Валерія любила багато років, та так сильно, що нічого з собою зробити не могла.

Зоряна відсвяткувала свій 30-річний ювілей і цього разу вона пообіцяла чоловікові, що подумає над тим, щоб подарувати йому спадкоємця.

Але її плани раптово змінилися після її поїздки в село. Зоряна їхала машиною і побачила, що на зупинці сидить чоловік, дуже схожий на Валерія. Зупинилася – це таки був він, але в нетверезому стані.

Зоряна запропонувала йому, що по-сусідськи підвезе його додому, а у самої серце з грудей вистрибувало.

Валерій вибачився, що він в такому стані, але пояснив, що його дружина, яка поїхала в Чехію, там знайшла собі іншого чоловіка, про що недавно сповістила Валерію, і тепер вона хоче розлучення.

Зоряна так зраділа почутому, що не могла навіть це приховувати. Вона відразу вирішила, що це її шанс.

Той вечір вона провела з Валерієм, не хотіла його одного залишати. А зранку, коли той прокинувся нарешті тверезим, Зоряна зізналася йому у своїх почуттях, сказала, що вже багато років жити без нього не може.

З чоловіком своїм Зоряна розлучилася. Шкода їй було Миколу, але себе більше шкода, вона давно усвідомила, що кохання до Валерія сильніше за неї, і що тільки поряд з ним вона буде щасливою.

В селі ще довго про них говорили, але їм було байдуже, у кожного своє життя, і воно варте того, щоб прожити його з тим, кого кохаєш понад життя.

Джерело