Сестра мого чоловіка вимаrає від нього, щоб той дав їм багато грошей, ніби то, як на укомплектування племінника, бо той іде захищати Батьківщину. Але моєму Юрі і без цього важко. До того ж, ми досі не забули той час, коли вони все наше майно собі “заграбастали”. Так склалось у нашому житті, що Юра був змушений поїхати на чужину, щоб грошей заробити. Наша дочка потребувала дорого лікування
Сестра мого чоловіка вимагає від нього, щоб той дав їм багато грошей, ніби то, як на укомплектування племінника, бо той іде захищати Батьківщину.
Але моєму Юрі і без цього важко. До того ж, ми досі не забули той час, коли вони все наше майно собі “заграбастали”. Так склалось у нашому житті, що Юра був змушений поїхати на чужину, щоб грошей заробити. Наша дочка потребувала дорого лікування.
Життя у шлюбі, це велика відповідальність. Все тільки на початку видається таким легким і безтурботним. Та все змінюється з появою дітей. Так в нас було і з Юрою.
Коли народилась донечка, ми зустріли перші випробування долі. Наша донечка Анастасійка часто підхоплювала недугу…
Юра тоді був вимушений залишити роботу і подався на заробітки за кордон, щоб оплатити лікування.
Ще тоді я жила у невістках, та коли коханий поїхав я відчула, що тут чужа і хоч Юра мене переконливо просив цього не робити я все ж таки зібрала речі і поїхала до батьків. На той час мій брат вже одружився і пішов жити окремо.
Батьки самі, а біля мами завжди легше. Адже вона як ніхто інший мене зрозуміє і пошкодує. А потім всі ці важкі події в нашій державі, так Юра і залишається досі там.
Хоч вже дочці набагато краще, і лікування як такого не потрібно, все рівно ми під постійним наглядом лікаря і зайвий раз хвилюємось за все.
Коли вже я трошки оговталась, з полегшенням видихнула, що дочці вже краще, тоді вже і зрозуміла, що аж ніяк не хочу знову повертатись у невістки.
Сказала Юрі, що хочу наші меблі перевезти, речі цінні позабирати, адже тепер будемо своє гніздечко вити у моїх батьків. Та мій Юра мабуть давно зрозумів, що я не буду назад повертатись, тай вже було нікуди, адже там повернулась жити його сестра, після невдалого шлюбу. Привела з собою двох його племінників. І заселилися вони у наших кімнатах.
Юра просив мене не брати нічого, бо якось соромно перед ріднею. “Давай купимо все нове, я грошей передам”.
Але чому так має бути? Мене терзала несправедливість, та все ж таки я послухалась свого чоловіка. Лише поїхала забрати коштовні речі, яких так і не знайшла.
Виявилось, що старший племінник Юри полюбляє “ігри” і продав всі наші цінні речі.
Все пропало, мене лише злість охоплювала по відношенню до цих людей. В нашому ліжку тепер спить сестра Юри, користується нашою постільною білизною.
Одягає деякі мої речі, які я вже й не стала забирати. Нехай, я вже й не хочу нічого брати після цих людей. Лише радію, що живу не з ними, бо біля мами мені, як ніколи добре.
Вчора мені чоловік при нашій телефонній розмові розповів, що його сестра вимагає від нього грошей.
Звинувачує, що той не тут, а за кордоном. Що її сина забирають туди, а ти мусиш повністю його всім необхідним укомплектувати. Що в них кредити і їм не вистарчає коштів, а Юра, як син, повинен попіклуватися про маму.
В мого чоловіка і так совість не на місті, що він там. Він кожен раз рветься додому, а я його прошу ще залишатись, бо розумію, що недуга може в будь який час повернутись, і без його допомоги я сама не впораюсь.
Мій Юра цілий час донатить і лише так себе розраджує.
А тут такі докори від найрідніших йому людей. Як так можна? І чи взагалі вони мають право так себе поводити? Чому сестра мого чоловіка, постійно розраховує на його підтримку і допомогу?
Та як бути моєму чоловікові коли в нього є ще ми, його сім’я?