Пів року тому раптово впав на голову брат чоловіка. Приїхав до нас, розташувався і їхати не збирається. Виявилося, що він має на це право, тому що половина квартири належить йому.

Ситуація вийшла дуже негарною. Я й гадки не мала, що квартира, в якій ми вже десять років живемо, належить не тільки моєму чоловікові.

Він якось одразу позначив, що це його квартира, я запитань і не ставила. Ні про якого брата, у якого частка в цій квартирі, не йшлося.

Зараз, звичайно, себе корю, але дивно було вимагати показати мені документи на квартиру. Та й приводів не було, щоб копатися у документах.

Коли почали зустрічатися, чоловік сказав, що в нього є своя двокімнатна, котра дісталася від бабусі. Я і взяла до відома, що це лише його квартира.

Почали у ній жити. Батьки, як подарунок нам на весілля, зробили там ремонт, допомогли з меблями, перетворили квартиру на цукерку, любо-дорого дивитись.

Десять років ми жили нормально. Дитину народили, одну кімнату переробили на дитячу. Рік тому зробили ще один ремонт, бо син підріс і машинки на шпалерах здавалися йому вже негарними.

Про покупку нової квартири й не думали, бо не бачили сенсу. У нас двокімнатна, своя кімната у сина є, але він же росте, ще років вісім – і з’їде жити окремо. Для чого нам інша квартира?

Так було, поки на порозі квартири не з’явився чоловік, якого я взагалі ніколи в житті не бачила і не чула. Знала тільки, що він кудись в Європу виїхав ще років із двадцять тому. Чоловік із братом теж не дуже й спілкувався, як я зрозуміла. Для нього приїзд родича став таким самим неприємним сюрпризом, як і для мене.

Вони щось на кухні закрилися, про щось поговорили, потім чоловік почав переміщати сина до нашої кімнати. Від чоловіка хіба що іскри не летіли, тому я вирішила дати йому охолонути.

Наступного дня я таки почала з’ясовувати, що відбувається. Чому він взагалі цього брата пустив, навіщо вигнав сина з кімнати, адже одну ніч родич міг би на кухні переночувати, матрац у нас є. Запитань було дуже багато.

Чоловік спочатку мовчав, потім раптом відкрив мені цікаві подробиці. Квартиру бабуся не тільки йому заповідала, але і його брату, так що він теж цілком собі власник.

І тепер цей власник приїхав жити у своїй квартирі. Тому нам доведеться робити якесь перепланування в кімнаті, щоб поставити туди синове ліжко. Я не повірила, подумала, що це якийсь тупий розіграш, який чоловік чомусь вирішив влаштувати. У моїй голові ця картинка не хотіла складатися.

Але чоловік повторив усе, що сказав. Брат приїхав сюди жити, продавати свою частку він поки що не хоче, заборонити йому користуватися його власністю ми не можемо.

І ось я вже пів року живу у комуналці. І брат чоловіка виявився дуже неприємним сусідом, від якого дуже хочеться втекти.

Він їсть наші продукти, бере без попиту шампунь, порошок, користується нашою побутовою технікою. На всі обурення одна відповідь – якщо нам щось не подобається, ми можемо свої речі забрати до себе в кімнату, а якщо вони на спільній території, то вони спільні.

Куди нам до кімнати ще й холодильник ставити? А пральну машину куди подіти? Мильні речі теж зберігати у своїй кімнаті?

Брат влаштувався кудись сторожем чи охоронцем, на ці гроші він платить свою частину комуналки та випиває. Заходиш у квартиру – одразу запах перегару в ніс.

Я не заїкаюся про те, що він навіть тарілку за собою не миє, не говорю про інше прибирання. Він не робить по дому нічого, його все влаштовує. Чоловік ніяк цю проблему не може вирішити. Єдиний варіант – це брати в іпотеку іншу квартиру та переїжджати, а на це потрібні гроші.

Тож жити більше неможливо. Сказала чоловікові, що має місяць на те, щоб вирішити це питання. Хоч як, але нехай вирішує, або випихає брата з квартири та викуповує його частку, або винаймає нам квартиру і перевозить сім’ю туди, але я більше так жити не можу.

КІНЕЦЬ.