Людмила Максимівна задумливо поводила губами в різні боки, оглядаючи квартиру сина та невістки.

– Я думала, що ви жартуєте, – нарешті з досадою сказала вона. – Житло завели, все правильно. Поки ви молоді, і є сили та здоров’я, треба брати. Це я ось… тепер шкодую…

Христина та Ігор обмінялися розгубленими поглядами. Вони чудово знали, про що говорила жінка…

…П’ять років тому Людмила Максимівна розлучилася з батьком Ігоря. У парі були постійні сварки, і їй здавалося, що розлучення все вирішить.

Насправді ж після припинення шлюбу все тільки ускладнилося. Двокімнатна квартира, яку чоловік та дружина нажили у шлюбі, була у частковій власності.

Жінка хотіла продати свою частку, щоб купити інше житло, але колишній чоловік не давав їй цього зробити.

– Я і без твоєї згоди маю право робити зі своєю часткою все, що захочу! – злилася на Бориса Людмила Максимівна.

– Давай давай! Тільки я маю бути за законом у пріоритеті. Мені ти спочатку маєш запропонувати її викупити, – парирував у відповідь чоловік.

– Ну то бери! – тупнула ногою жінка.

– Нема на що! Але знай, якщо що, то я в суді скажу, що ти мені й не пропонувала, – почав казати колишній чоловік.

Спочатку Людмила Максимівна хотіла здати в оренду свою частку, а на ці гроші самій орендувати, але потім уявила, як дістане своїми причіпками квартирантів Борис, відмовилася від цієї ідеї.

Вона навіть намагалася через сина домовитися з чоловіком, але той ніяк.

У результаті Людмилі Максимівні довелося залишатися з ним під одним дахом і майже щодня бути втягнутою у сварки.

– Як ти мене дістала! – казав Борис Миколайович колишній дружині. – Виявляється, господиня ти ніяка, і як я стільки років примудрявся жити з тобою.

– Давай продамо квартиру і назавжди розійдемося? – Пропонувала в такі моменти жінка, але щоразу отримувала відмови.

Жити під одним дахом із колишнім чоловіком ставало все важче. Він уранці довго стирчав у ванній кімнаті, і колишня дружина з цієї причини запізнювалася на роботу.

Проте подітися Людмилі Максимівні не було куди. Точніше, на неї була зареєстрована машина, але ж не жити їй у салоні автівки, а продавати вона її з якихось своїх міркувань не хотіла.

Коли жінка дізналася, що син із невісткою взяли в кредит квартиру, Людмила Максимівна теж захопилася цією ідеєю.

– Мені б на початковий внесок хтось допоміг, – зітхнула жінка, відкрито натякаючи на Ігоря. – Я навіть документи всі зібрала, мені схвалили кредит на однокімнатну квартиру, тільки потрібен внесок…

Бачачи, що невістка та син мовчать і не пропонують допомогу, вона вирішила проявити ініціативу.

– Може, ви позичите мені на внесок? – несподівано поцікавилась Людмила Максимівна.

– У нас відкладено всього на кілька місяців на свій кредит, – розгублено відповів Ігор, який, з одного боку, хотів би допомогти матері, а з іншого переживав, що їм із Христиною нічим буде оплачувати щомісячні платежі.

– Ви мені не відмовите? Самі бачили, в якому я тяжкому становищі. З твоїм батьком просто більше неможливо перебувати під одним дахом. Він мене зовсім вже дістав, – почала викликати жалість жінка. – До того ж я прошу у вас у борг. До осені продам машину і все поверну.

– Треба подивитися, скільки там у нас є, – дав надію матері Ігор.

Увечері він обговорив цю тему із дружиною. Христина, хоч і неохоче, але таки погодилася.

Незабаром Людмила Максимівна купила однокімнатну квартиру у спальному районі міста тай перестала канючити з приводу нестерпного проживання з колишнім чоловіком.

Молода сім’я щиро раділа за жінку і з нетерпінням чекала на повернення боргу.

Однак настало літо, осінь, а Людмила Максимівна не поспішала продавати свою машину.

Не витримавши мовчанки, Ігор вирішив на пряму поговорити з матір’ю й нагадати їй про її обіцянку.

– Мамо, ти начебто обіцяла борг повернути восени…

– Обіцяла, але плани змінились. Я чекаю, поки подорожчають автомобілі, тоді й продам, – байдуже відповіла жінка. – Наступного року все точно поверну!

– А як же ж ми? – здивувався Ігор. – Чим ми оплачуватимемо кредит цього року? Думаю, що банку все одно на наші проблеми й прохання почекати!

– Ну, що у вас грошей немає чи що? – награно пирснула від сміху Людмила Максимівна. – Нізащо не повірю!

– Яка різниця, що є у нас і чого нема! – обурився чоловік, який зрозумів, що мати обвела їх довкола пальця і не збиралася продавати машину.

– Знаєш, що, синку! Ніколи б не подумала, що виховаю такого самозакоханого, як ти! – раптом сказала жінка. – Я тобі всі свої найкращі роки віддала, а ви з Христиною готові на все за якісь папірці… До того ж, якщо ви забули, у мене самої кредит, і чимось мені за нього теж треба платити!

– Мамо, якби це були папірці, я не заводив би про це мови! – Ігор ледь стримувався від того, щоб не розсваритися зовсім. – Не треба було тоді взагалі брати кредит!

– Тобто, по-твоєму, я мала й надалі жити з твоїм шаленим батьком? – сказала Людмила Максимівна і пустила скупу сльозу.

– Так, а як ти хотіла? Ти сама вийшла за нього заміж. Бачила за кого! – похмуро процідив Ігор.

– Якби я не вийшла за нього, тебе б і не було! – жінка хитро перевела розмову на іншу тему. – До того ж, я взагалі тобі дивуюся. Як не соромно вимагати з матері обов’язок? Ви могли б увійти в моє становище і пробачити.

– Мамо, ми б і пробачили, але ти сама бачиш, у якому ми становищі, – опустив погляд присоромлений чоловік.

На кілька хвилин він відчув себе винним за те, що почав питати про борг.

– Слухати нічого не хочу! – Людмила Максимівна розвернулася і з гордо піднятою головою покинула квартиру сина й невістки.

Ігор після її відходу не знаходив собі місця. Він зрозумів, що мати не збирається віддавати борг, тому вони з Христиною опинилися з великими проблемами.

Думаючи усю ніч, чоловік вирішив шукати підробіток вечорами.

З матір’ю після її останнього відвідування всі контакти зійшли нанівець. Вона не показувала носа до молодих.

Ігор випадково зустрівся з нею увечері, коли займався підробітком у таксі.

Жінка була біля супермаркету й завантажувала у багажник свого не проданого автомобіля пакети з продуктами.

Ігор подивився на це все і очі вирячив від побаченого.

Побачивши на машині сина шашки таксі, вона задоволено посміхнулася і з діловитим виглядом наблизився до нього.

– Підробіток взяв? Все правильно! Краще ще попрацювати, аніж вимагати з рідної людини гроші, – гордо хмикнула Людмила Максимівна.

Ігор нічого не відповів матері. Він мовчки сів у машину й поїхав. На цьому спілкування з матір’ю скінчилося…

КІНЕЦЬ.