Я впевнена, що в мене не все гаразд із психікою, тому що я дуже боюся залишитися без грошей, без роботи, тому просто кігтями та зубами чіпляюся за свою кар’єру, щоб стати незамінною

Я впевнена, що в мене не все гаразд із психікою, тому що я дуже боюся залишитися без грошей, без роботи, тому просто кігтями та зубами чіпляюся за свою кар’єру, щоб стати незамінною.

І я навіть знаю, звідки цей страх. Він із дитинства. Я не хочу знову потрапляти в ті часи, коли вдома нема чого їсти, коли весь одяг виглядає так, ніби в ньому вже два покоління пішли з життя.

Саме так ми й жили. Батько пив, мама десь працювала, але додому приносила копійки, які пропивав батько. А вона продовжувала з ним жити, бо їй не було куди йти.

Батько виніс із дому все, що можна було обміняти на пляшку. На початку дев’яностих із цим не було жодних проблем, чим батько й користувався. Він навіть продукти з дому виносив. Йому ж їсти не треба, він вип’є і спить, а що ще дружина з дочкою є, то його ці дрібниці ніколи не цікавили.

Коли я була у другому класі, батько пропив мій рюкзак та кросівки, які мамі віддала якась знайома. І мені регулярно ставили двійки на фізкультурі, бо я займатися не могла.

Батько замерз десь у кучугурі в взимку. Просто не повернувся додому, а потім до нас прийшли з міліції, сказали, що знайдено тіло, за документами жив тут, маму забрали на впізнання.

Поховали батька, але багатше ми жити не стали. Мама отримувала копійки, періодично змінювала роботу, бо освіти не було, її часто звільняли. Я пам’ятаю те постійне почуття голоду, яке переслідувало мене все дитинство. І страху, що одяг протреться, чи з ним ще щось станеться.

Коли дозволив вік, я почала підробляти, полегшало хоча б з їжею. Потім мама наполягла, щоб я пішла вчитися далі, і я пішла, бо вважала, що освіта дасть мені старт у житті. Моя освіта мені не дала нічого. Довелося працювати там, куди беруть, а там і курси, і самоосвіта. І бажання рухатися нагору.

Мене завжди цікавила кар’єра, хотілося забратися вище, отримувати більше. Я витрачала на це багато часу, моє життя було зосереджено на зароблянні грошей. Мені пощастило, моє старання оцінили та почали підштовхувати по кар’єрних сходинках. Роботи ставало більшим, але й зарплата теж зростала. Це п’янило.

Я зробила в нашій квартирі ремонт, звозила маму на море, причому за кордон, оплатила їй послуги стоматолога, привела себе в порядок.

Що більше я заробляла, то більше в мене було запитів. Я купила собі квартиру, швидко виплатила за неї іпотеку, потім купила машину, зараз будую свій будинок.

Про маму я не забуваю. Вона вже не працює, вийшла на пенсію з інвалідності. Але живе добре, я про це дбаю. Якщо спочатку мама соромилася, то тепер упевнено просить у мене грошей.

То вона їде відпочивати, то купить собі щось дороге, то ляже на обстеження, про манікюр-педикюр та стрижку я вже мовчу, ці витрати й за витрати вже не рахуються.

А я продовжую будувати кар’єру, мені ще є куди зростати. І це займає майже весь мій час. Я у відпустку вириваюся щорічно на два тижні, це максимум, який я можу собі дозволити.

Мама ж стала скиглити, що я зовсім забула про створення сім’ї, все-таки у мене все крутиться навколо роботи. А коли мені створювати сім’ю? Я вся в роботі, я не можу відволікатися.

Сім’я – це чоловік, якому треба приділяти час, це діти, без яких я не бачу сенсу взагалі заводити сім’ю, це декрет, який виб’є мене з ритму.

Я не бачу себе зараз у сім’ї, тому що це поставить хрест на кар’єрі, а вона для мене на цей час набагато важливіша, тому що я ще не впевнена в тому, що через тиждень не голодуватиму, ну, перебільшено, звичайно.

Але мама продовжує наполягати про необхідність сім’ї, мовляв, кар’єра тобі склянку води не подасть, не обійме. Щоправда, при цьому мама не забуває просити у мене великі суми грошей. Вона вже звикла добре жити, і мені щось здається, що розлучатися з цим ритмом життя їй дуже не захочеться.

Я сім’ю хочу, але зараз просто не можу її собі дозволити. Я розраховую тільки на себе, нинішню ситуацію оцінюю реально, мені ще потрібно багато працювати, щоб без тремтіння в руках перестати дертися вгору і при цьому почуватися впевнено.

Ниття мами дратує. Кілька разів їй вже все пояснювала, але вона ніби не чує моїх слів, все про своє. Думаю, перестати її спонсорувати. Скажу, що почала відкладати на сімейне життя. Подивлюсь, як їй це сподобається.

КІНЕЦЬ.