Я вже вісім років у шлюбі, тому завжди засуджувала тих, хто намагається будувати своє особисте життя з одруженими чоловіками.

Але, як кажуть, не судіть, щоб і вас не судили. Один вечір перевернув моє життя з ніг на голову, змусивши переглянути свої принципи.

Кілька місяців тому мій чоловік одержав підвищення. На честь цього, у нього на роботі вирішили організувати невеликий корпоратив. Я, звичайно, теж була запрошена разом із ним.

Невелика офіційна частина та привітання від колег переросли у фуршет. Чоловік познайомив мене зі своїми співробітниками, серед яких був Павло. Молодий, високий і неодружений – він одразу привернув мою увагу. Та що там мою, він явно був улюбленцем у жінок, вони так і вилися навколо нього цілий вечір.

Вже вдома я впіймала себе на думці, що ніяк не можу викинути Пашу з голови. З чоловіком у нас чудові стосунки, маленька донечка, він ніколи не давав мені приводу засумніватися у його почуттях. Але це знайомство не давало мені спокою.

Через кілька тижнів я зіткнулася з Павлом у торговому центрі. Привітавшись, я хотіла швидко пройти повз, але він мене зупинив. Пара загальних фраз про чоловіка, роботу, і ось я вже п’ю з ним каву в найближчій кав’ярні.

Чому я прийняла його запрошення? Не знаю. Та й він неспроста мене запросив. Отже, це була взаємна симпатія та бажання продовжити наше спілкування.

Ми обмінялися телефонами. Я розуміла, що роблю неправильно, але бажання дізнатися Пашу ближче було сильніше. Ми почали таємно зустрічатись. Я, мов школярка, тікала на побачення, доки чоловік був на роботі, а донька у садочку. На якийсь період я повністю забула про чоловіка, захопившись романом.

Готування та домашній клопіт відбувалися на автоматі, я вже не чекала чоловіка з роботи, хоча, як і раніше, любила.

Якось Павло запросив мене на вечерю. Доньку я відвезла на вихідні батькам, а чоловікові сказала, що йду із подругами у кіно. Чи повірив він мені? Можливо, але в його погляді я вже читала недовіру. Він запропонував мене відвезти, але я сказала, що вже викликала таксі, і поспішно втекла.

Додому я повернулася пізно. Чоловік не спав, він про щось почав здогадуватись, але жодних доказів у нього не було.

Я бачила, що поки у мене пурхають метелики у животі, його щось мучить зсередини. Я не хотіла питати, боялася серйозної розмови та викриття.

Після цієї вечері я почала частіше пропадати вечорами. Я не хотіла проводити час із сім’єю, мене почала манити свобода. Чоловік частенько почав випивати.

Якось мені стало страшно. Страшно не через те, що спливуть усі мої пригоди, це був страх втратити сім’ю. Я відчула, що віддалилася не лише від чоловіка, а й від дитини.

Тоді я вирішила закінчити роман із Пашею. Близько місяця ми не спілкувалися, я уникала зустрічей, не відповідала на дзвінки. Але він не збирався мене відпускати.

Коли вкотре я повернулася пізно, чоловік не спав. На мене чекала серйозна розмова. Він не став влаштовувати скандали та плакати про мою невірність, просто сказав, що все знає і збирається подати на розлучення.

Тоді мені стало страшно і легко одночасно. Я відчувала свою неправоту, але виправдовуватися не збиралася. Чоловік сказав, що хоче, щоб дитина залишилася з ним.
Подумавши над його пропозицією, я зрозуміла, що він має рацію і доньці буде краще з ним, а не з такою мамою. Адже я знову пропадатиму на побаченнях, поки її няньчить бабуся.

Зараз ми чекаємо на суд, щоб остаточно стати чужими людьми. І я ні про що не шкодую.

КІНЕЦЬ.