На вихідні Дарина вирішила поїхати до батьків на дачу. Тиждень видався важким. Втомившись за робочий день, вона зовсім не могла заснути вночі.

Вирішила трохи відпочити, взявши додатковий вихідний у п’ятницю, а заразом допомогти мамі зібрати смородину і привезти продуктів.

Припаркувала машину у дворі скромного, міцного будиночка.

Зустрічати дорогу гостю вискочив кіт Мурчик.

Дарина витягла кілька важких сумок і піднялася з ними на ґанок.

На ґанку була гора взуття, що лежало там із незапам’ятних часів.

Стоптані босоніжки Дарина носила в далекому дитинстві. І ось вони, чекають собі тихенько чогось. Змін, мабуть…

Вона роздратовано відсунула ногою старі черевики і капці, зайшла в коридор, обладнаний під літню спальню.

Тут панував безлад!

Біля стіни, обшитої новенькими панелями, стояло залізне ліжко на якому лежала купа старого одягу.

Якщо покопатися в ньому, то можна знайти літній сарафан Дарини, який вона любила носити років із десять.

-Так. Ще одну перешкоду пройшла, – Дарина почала злитися.

Вона затягла сумки в хату. Вдома нікого не було. Батько, мабуть, пішов рибалити, а мама ходить по гостях.

Звичайно, прийдуть додому і зроблять круглі очі:

-Ой, дочко, так несподівано! А ми й забули зовсім!

Забули вони, аякже! З ранку мати телефонувала:

-Хліба немає, олії немає, нічого немає! Допоможи!

Ось воно як. Знову у тітки Олі спідницею пороги підмітає. Або в тітки Наталі. Чи в Олени, Насті, Юлі – скільки їх у селі, подружок?

Дарина поставила сумки на стіл, відкрила холодильник і застигла від обурення.

У морозилці лежало три початі пачки вершкового масла. Четверта була на нижній полиці холодильника.

Дві банки молока, куплені ще минулого тижня, захаращували не дуже великий простір старого холодильника. Молоко вже скисло…

Недоїдені шматочки ковбаси лежали поряд із засохлим сиром. Почата банка тушонки з ложкою всередині стояла прямо на пучку зеленої цибулі.

Якісь банки з варенням, із розсолом від огірків… Добре, що в морозилці температура не дозволяє розвести живність.

Довелося діставати відро і ганчірку, витягувати все це багатство і мити полиці. Все, що скисло і зіпсувалося, було викинуто в компостну яму. Ворони, що сиділи на варті, одразу кинулися дегустувати делікатеси.

Дарина полегшено зітхнула – добре, що мамусі немає вдома. Зараз би почався плач:

-Не можна викидати продукти! Гріх! Я б млинців напекла.

Звісно. А у Дарини щодо цього своя думка: не можна доводити їжу до такого стану! Не можна брати більше, аніж ти можеш з’їсти! Гріх!

Хотілося випити чаю, але де знайти чайник для заварювання? Стіл завалений чим попало: тут і тарілки з чашками, що залишилися після сніданку, і залишки самого сніданку.

Поки вона мила посуд, то дісталась до шафок, виявивши поклади забутої крупи. Жучки насолоджувалися рисом. Довелося зробити третю ходку до ворон.

Після посуду та шафок захотілося вимити підлогу. А як її мити? Тільки на кухні? А пил? А одяг на стільцях? За роботу!

Надвечір Даша втомилася так, як давно не втомлювалася на своїй роботі. Не те щоб весь будинок сяяв чистотою – на це не вистачить часу, і знадобиться ще чотири Дарини – але заходити в хату було приємно.

Чистотою сяяли поверхня столу та посуд.

Заварювальний чайник блищав порцеляновим боком.

Всі коробки, миски і баночки красувалися в буфеті, де їм було саме й місце.

Дарина подивилася на годинник, позіхнула і вирушила перепочити. Батьки повернуться – розбудять. Вона витяглася на дивані і одразу ж заснула…

…Віра Анатоліївна не поспішала повертатися додому. Те, що сьогодні мала приїхати донька, якось вивітрилося в неї з голови. Поки вона пила каву з Олею, заїдаючи напій смачним домашнім печивом, то забігла Юля. Ну, а де три жінки, там і четверта, Настя, з’явиться.

Пограли в шашки, обговорили сусідів, які нікому не дають спокою з дачників.

Вічно їм неймется – то косаркою дзижчать, то воду в колодязі неправильно набирають.
Часто кричать.Сарливі сусіди. А сваритися з ними – собі дорожче. Усю зиму вони тут кукують – приглядають за дачею.

Потім Оля завела їх до себе на город, показувати справжні кавуни. Вони ще малесенькі, тепличні.

Оля божилася, що будуть солодкі, як мед, а Юля єхидно посміхалася.

Посварилися трохи, потім помирилися. Юля запросила до себе і пригостила солодким ігристим, яке приготоване з чорної смородини. Ось тут Віра і згадала, що Дарина мала приїхати – смородину збирати.

Вона посиділа з подружками ще годинку і пішла до себе. Віра анітрохи не хвилювалася – Дарина не маленька, не заблукає в садку.

Піднялася на ґанок, дивиться: від озера Сашко йде з відром. Роботу додому несе! Слідом кіт скаче – хвіст як прапор. Знову до темряви цю рибу чистити…

Віра зайшла у хату і ахнула. Там було порожньо!

На столі – нічого, в холодильнику продуктів нема.

Віра так і застигла від здивування

-Ось і зробила сиру домашнього! – аж присіла вона.

Дарина господарювала! Богачка!

-Даринка приїхала! – зрадів Сашко, коли заглянув у кімнату.

-Даринка твоя кохана нас без нічого залишила, – бурчала Віра.

-То й що?! Давай-но, рибу чисти. Даринку погодуємо.

Дарина прокинулася, привіталася з батьками. Батько дивиться ласкаво, радий дочці. А мати губи підібгала, очима зиркає – образилася.

-Мамо, досить смітник влаштовувати в холодильнику. І у сінях. Коли ти старе це все з хати викинеш?

-Ніколи! Тобі – старе, а нам – речі, чесно зароблені!

-Смородину зібрала, мамо?

-Не встигла…

-Ну ось. Я так і знала, так і знала, – сказала Віра.

Олександр Петрович, добродушно посміхнувся:

-Два дні попереду, встигнете!

Начистили, насмажили риби цілу сковорідку. Зварили картоплі у мундирах. Мати приготувала дрібненько зелену цибулю, залила олією. Присіла поряд із дочкою: чистить картоплю і в тарілки всім накладає.

Дарина дивиться на батька, милується. До чого він гарно їсть – рибу всю до останньої кісточки перебере, та так майстерно. А мама рибу їсти взагалі не вміє – длубає вилкою без толку. Зате картоплю чистить найкраще.

-Дякую, мамо! – приймає з рук Віри гарячі картоплини Дарина і кидає в миску добрий шмат вершкового масла.

Спала Дарина, як ніколи. А вранці поснідати не встигла, як мати вже почала давати завдання…

Грядки пропололи – Віра Анатоліївна Дарину до теплиці відправила. Потім у квітник. Потім у сад.

Олександр Петрович у цьому брати участь не став, пішов у ліс по ягоди. А це означає, що ввечері доведеться чистити їх, а потім варити варення. Банок тридцять. Про запас. Ех…

Огірочки у парнику. Перші цього літа. Набереш таких, замаринуєш із часничком і кропом – краще закуски не придумати. Взимку в олів’є накришиш – отримаєш ресторанну страву! Дарина відзначилася і тут. Можна поставити галочку.

Жаль, що немає онуків, вкотре думає Віра. Ото було б чудово! Вона б усім діло дала. Он, в Наталі ціла бригада. Одні на прополі, інші воду носять, треті дрова прибирають. Наталя цілий день на кухні – їсти працівникам своїм готує. Зате ділянка – цукерочка! А тут все сама, все сама. Дарина, не поспішає заміж. Завела собі Олежика і крутить із ним. А ні, щоб розписатися, діток народжувати! І Олежику діло знайшлося б – мало тут справ, чи що? Щовихідних приїжджали б у село відпочивати…

Олександр із лісу притягнув два кошики ягід.

Увечері Дарина, сиділа у кріслі, задоволена. Мама на стіл накриває.

На тарілці рожеве сало, з прожилками. Огірочки сметаної политі та цибулею зверху присипані. Картопля мліє в каструльці. Оселедець малосольний в мисці.

На таку вечерю Віра ставить на стіл ігристе. Під закусочку – не гріх, для апетиту, для веселої бесіди.

Апетит у всіх був хороший, але довго не сиділи – Дарина спати пішла за півгодини. Сон у селі – богатирський.

У неділю ввечері Дарина поїхала в місто. Зайшла у квартиру. Чистота, затишок та порядок. Зручний матрац на ліжку. Кондиціонер. Все для комфорту та відпочинку продумано ретельно та зі смаком. А сну нема! Дарина вічно до пів ночі лежить, ледве засне, а вранці прокидається невиспана.

Один вихід – вихідні на дачі. Містика якась. Там сон іде одразу. Все одно, на чиїсь старі туфлі і брудний холодильник. Материне бурчання.

Дарина все витерпить заради того, щоб поспати на свіжому повітрі, після чого молодшаєш років на десять, а душа радіє життю…