Зіна поспішала додому, обіцяла чоловікові зварити борщ. Зайшовши до квартири, вона побачила, як її чоловік Віктор сидить, підперши голову двома руками.

– Коханий, що сталося, – занепоколася Зіна.

– Сядь, розмова є, – сухо кинув Віктор.

Зіна таким чоловіка ще не бачила. Засмучений, втрачений.

– Господи, що сталося? -думала жінка.

– Не знаю навіть, з чого почати.. Ай, скажу, як є.. Моя секретарка Катя вагітна від мене, я йду до неї, – сказав Віктор.

– Треба ж.. Як у поганій мелодрамі прямо.. І давно ти з нею? – спокійно відповіла Зіна.

– Рік приблизно. Вона відразу, як прийшла, почала надавати знаки уваги, ну, я й не встояв. Молода, гарна, весела, прямо, як ти в молодості. Закохався, як хлопчик! Хотів відразу тобі чесно зізнатися, та не вистачило сміливості, шкода тебе, – виправдовувався чоловік.

– А тепер подітися нема куди, станемо скоро батьками. Ти ж розумієш, що мені завжди хотілося свою дитину. Твій Ігор мені як рідний, але… А мені спадкоємець потрібен, справу свою передам йому, розумієш? І з нею мені добре, стаю ніби молодшим.

Зіно, я негідник, звичайно. Але тебе та Ігора я не обділю. Квартира, машина, все вам залишу, допомагати грошима буду, не хвилюйся. За навчання оплачуватиму, як і обіцяв. Я купив вже новий будинок, на Катю оформив, все-таки вона буде матір’ю моєї дитини.

– Розумію, Вітя, важко встояти перед такою красунею, як Катя, а ти ж у нас справжній чоловік. І дитину ти кинути не можеш, це благородно. За грошову допомогу дякую, не відмовлюся, хочу почати подорожувати, житиму для себе.

Ти колись з’їжджаєш? Може речі допомогти зібрати?

Віктор з подивом дивився на дружину. Така спокійна. Це навіть і на краще, ніяких сварок не буде.

– Ну, прощавай, дякую за прожиті разом роки, мені було добре поряд з тобою! Але, у життя свій сценарій. Може, і я когось покохаю і буду щаслива з новим чоловіком. Ну, все, йди, а то Катя переживає, напевно, думає, що я тебе не відпускаю, – сказала на прощання Зіна.

Віктор квапливо взяв валізи, зніяковіло усміхнувся і пішов до ліфта.

Зачинивши двері, Зіна пішла на кухню. Дістала ігристе з холодильника. Її покинув чоловік. Як же безглуздо це звучить.

Ніколи вона навіть подумати про це не могла. Адже всі ці роки вони жили мирно, нехай великого кохання не було, але була прихильність, звичка, повага.

Годі, нема чого сльози розпускати. Нове життя, нові правила! Вона знайде чим зайнятися, а платитиме чоловік. Нерозумно відмовлятися від грошей, з ними можливостей більше. Але, треба звикнути до нового статусу – залишеної дружини.

І Зіну закружляло у вирі нових вражень. Вона записалася на танці, ходила після роботи. У вихідні ходила в музеї, кіно, на тренування. Добре, було з ким. Сусідка Ірочка, самотня, з радістю складала їй компанію.

Син Ігор навчався у іншому місті, приїжджав рідко. Зіна належала тільки сама собі. Готувала тільки те, що любить, не треба підлаштовуватися ні під кого. Займалася тим, що подобається, ніхто їй не міг нічого заборонити. Про нового чоловіка вона навіть не думала, та й одній було непогано.

Розлучення з чоловіком відбулося тихо та мирно. Краєм ока вона бачила Катю в коридорі суду, красуня, що тут скажеш.. Гарний все – таки смак у її чоловіка!

Віктор переказував щомісяця гроші, як і обіцяв. Зіна була вдячна йому за такий щедрий жест. Вона знала, що гроші у нього є, бізнес процвітав, і він без проблем може допомагати її та Ігору. На подяку за прожиті роки. Катя, мабуть, не знала про це, навряд чи вона схвалила б.

Пройшов рік. У житті Зіни нічого не змінилося, танці, тренування, кілька разів за кордон з’їздила. Допомога від Віктора перестала надходити, Зіні було ніяково запитувати причину. Скоріш за все, Катя заборонила. Ну нічого, проживе. Ігор непогано заробляв, навчаючись в університеті, за навчання міг платити сам. Зарплати їй вистачало на свої потреби.

Вихідний, нікуди не треба поспішати. Зіна насолоджувалася днем. Зваривши борщ, виявила, що немає хліба, а його вона дуже любила. Вискочила надвір у булочну, раптом побачила Віктора.

– Вітя, ти як тут? – здивувалася Зіна.

– Зіна, привіт. Та я це… Живу тут недалеко. Квартиру купив, – неохоче сказав Віктор.

– Ось це новини. А Катя як же? Дитина? До речі, хто народився? – вирішила розпитати Зіна.

– Дочка.. Та там така історія вийшла. Уявляєш, Катя ця була підіслана конкурентом. Втерлася в довіру, я закохався, далі ти знаєш … Потім вона почала переконувати мене, щоб я переписав бізнес на неї, переживала, що я її  залишу ні з чим.

Я погодився після народження дочки, на емоціях все відписав їй. Собі залишив деяку суму на рахунку, про яку вона не знає. Зрештою, вона мене виставила. Дочка виявилася не моя, бізнес відійшов конкуренту.. Ось такі спарви у мене. Смішно, правда? Точно, як у поганій мелодрамі все вийшло.

Купив ось квартиру, знайшов роботу, не бідую, але й колишнього життя в мене вже не буде. І тобі ось не можу допомагати.

Зіні стало навіть жаль його. Виглядав він не дуже. Ось же Катя ця, негідниця яка! Він стільки праці та сил вклав у бізнес!

– Ой Вітя, Вітя! Підемо до мене, я якраз борщ зварила, твій улюблений.

Вони душевно поговорили на кухні, де стільки років зустрічалися щодня, обговорювали новини. Але тепер вони були не чоловіком і дружиною.

Періодично вони зідзвонювалися. Мови про те, щоб зійтися знову не було. Кожен має своє життя. Зіна на танцях познайомилася з чоловіком, вийшла за нього заміж та була щаслива.

Віктора вона запросила на весілля, він прийшов, і навіть був радий за колишню дружину. На весіллі він познайомився з сестрою нареченого.. Через півроку вже Зіна з новим чоловіком гуляли на його весіллі.

Все-таки життя непередбачувана штука! Ніколи не треба падати духом, щоб не сталося. Адже ніколи не знаєш, що станеться, треба просто жити та радіти кожному дню!